Лариса Ковач із дитинства любила автомобілі. Коли закінчила школу, вчитись далі не пішла, бо родина виїжджала на постійне проживання в Німеччину. Там через незнання мови вирішила не здобувати вищу освіту, хоча німецьку опанувала досить швидко.
Але знайти себе без професії неможливо ніде у світі, тож хустянка пройшла навчання у водійській школі.
«Я вирішила, що стану дальнобійницею. Що ж може бути кращим, ніж машина, швидкість і дорожня романтика. Мені здавалося, що я знайшла професію мрії. Вчитись було легко, автомобіль я вже вміла водити, щоправда, не вантажний. Уявляла, як летітиму автобаном і підспівуватиму, – поділилася думками дівчина з виданням «Нова Свобода».
Крім того, Лариса знала, що ця робота є досить оплачуваною, тому до реалізації бажання йшла з особливим піднесенням.
«Батько в мене працював водієм автобуса, потім таксував, тож рідні нічого дивного не вбачали у моєму захопленні. До того ж, у Німеччині до жінок-водіїв ставляться добре, такої упередженості, як на Закарпатті, немає. Я влаштувалася у компанію, яка схожа в Україні на «Нову пошту» і почала розвозити різні посилки. Щоправда, це були виключно продукти харчування. Але одразу зазначу, що для того, аби взяли на роботу на серйозну фірму, кілька років потрібно попрацювати просто для досвіду там, де беруть», – зізналася дівчина.
Свою діяльність закарпатка називає цікавою, хоча й дуже відповідальною.
«Дальнобійники витрачають багато часу на дорогу, подорожуючи між населеними пунктами. Це дає можливість побачити багато нових місць та ландшафтів. Для людей, які люблять подорожувати та досліджувати нові локації, це може бути дуже захопливо. Крім того, я працюю на власника, але фактично є незалежною. Можу сама вибирати собі графік роботи і маршрут. Однак при цьому несу повну юридичну відповідальність за перевезення цінних вантажів. Це вимагає уваги до деталей, точності та вміння працювати під тиском. Я постійно повинна дотримуватися правил безпеки на дорозі, вміти вирішувати проблеми та реагувати на непередбачені ситуації. Штрафи в Німеччині просто захмарні, тому важливо нічого не порушувати! А в основному від роботи можна отримати неабияке задоволення!», – каже Лариса Ковач.
Заробітна плата далекобійниці також є приємним бонусом.
«Звісно, кілька перших років роботи зарплатня невисока. Сума, яку можна отримати, залежить від досвіду, відстаней та складності завдань. Утім навіть у початківців зарплата ж конкурентоспроможною. Зароблені гроші виплачуються погодинно. Це може бути від 7€ і до 12€ за годину. На місяць сума складає 1600€-2400€. У мене зараз у декілька разів прибутки більші. Загалом у Німеччині далекобійники заробляють найбільше в Європі!», – запевняє дівчина.
Тим не менше, не все так гладко у її роботі.
«Це й недоспані ночі за кермом, і болі в попереку, і втомленість очей. Часом спати доводиться у машині, їсти продукти швидкого приготування, або просто бутерброди. Тішить те, що обслуговувати машину мені не потрібно, цим займається відповідний сервіс. Хоча батько мене всьому навчив і я можу багато чого полагодити в польових умовах», – зізнається Лариса.
Про те, що обрала в житті таку непросту стежку дівчина не шкодує, навпаки – радіє, що змогла реалізуватися у тій професії, яка їй допомагає отримувати задоволення від життя.