Бард зі 128 Закарпатської бригади розповів, як боляче на війні втрачати товаришів
Бард зі 128 Закарпатської бригади розповів, як боляче на війні втрачати товаришів. Йому всього 21, та він уже пройшов через страшні речі. Гліб із позивним Бард служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Герой розповів про себе та про військові будні, а також про те, як потраприв до лав ЗСУ.
Джерело
Про Героя у соцмережі розповіла 128 ОГШБр.
Головне
Гліб каже: “Найстрашніше на війні – це втрата товариша”. Герой із позивним Бард є бійцем 128 Закарпатської бригади. Назвали його так через те, що грає на різних музичних інструментах: електрогітарі, бас-гітарі, дримбі і у вільний час допомагає побратимам підняти собі настрій.
Про Героя
Хлопець розповідає:
“Я зі Львова, раніше займався середньовічними історичними реконструкціями і фехтуванням, вчився в університеті на історичному факультеті. Був студентом денного відділення, тому спокійно міг учитися й далі, але після першого курсу вирішив піти в ЗСУ. Спочатку на строкову службу, а потім підписав контракт і перевівся в 128 гірсько-штурмову бригаду”.
Чому пішов на війну
Гліб каже: “Я пішов у ЗСУ, щоб закрити свій особистий гештальт, хоча не думав тоді, що почнеться повномасштабна війна. А після армії планую повернутися до навчання в університет. Зараз мені 21.
Перед відправкою на передову всі новачки пройшли дуже хороше навчання в нашому підрозділі. Ми мали чудового наставника, котрий брав участь у обороні й штурмових діях на Херсонщині, Донбасі, Запоріжжі, у нього величезний кредит довіри. Усе, що нас учили, потім стало в нагоді на нулі в реальних бойових умовах”.
Чи було страшно при першому бойовому виїзді?
Бард запевняє, що ні.
“Треба просто зрозуміти, де ти знаходишся, зловити момент, а далі все піде автоматично по накатаній. Найстрашніше – це втрата товариша. До будь-чого можна звикнути – побутових незручностей, обстрілів, стрілецьких боїв – тільки не до втрати товаришів, це завжди величезний удар.
Знаю, що в тилових регіонах багато молодих хлопців, котрі не думають іти на війну. Вважаю, що будь-яка людина має самостійно приймати рішення й прораховувати наслідки – що буде, якщо вона піде на війну чи почне ухилятися. Маю багато знайомих, котрі запевняли, що запишуться в який спеціальний чи штурмовий підрозділ ЗСУ. Але потім усі затихли – хтось виявився «хворим», хтось знайшов іншу причину залишитися дома. Це сумно”, – переконує Герой.
Рідні підтримують
Гліб зізнається: “Я мав внутрішнє відчуття, що мушу піти в ЗСУ, навіть думки не виникало, що якось можу оминути цей шлях. Тому я тут.
Мама й дівчина не були в захваті від мого рішення, але вони підтримують мене в принципових, доленосних речах”.
Нагадаємо, що Софійка, донька легендарного Василя Штефка, під час патріотичного забігу бігла за батька, а також, що Бейло зі 128 ОГШБр у перервах між боями готує закарпатські страви
Вас може зацікавити: Герої без зброї! Закарпатські піротехніки розміновують Україну
Бард зі 128 Закарпатської бригади розповів, як боляче на війні втрачати товаришів