Мукачівського безхатька залишили в лікарні до понеділка. А далі?
Мукачівського безхатька залишили в лікарні до понеділка. А далі? Небайбужі викликали до Гени медперсонал, але госпіталізували його виключно на декілька днів. Тим часом у людини немає даху над головою, побачити його можна на зеленому ринку. Зараз зима, холодно… Тож яка доля чекає на безпритульного?
Джерело
Інформацію у соцмережі оприлюднив адміністатор спільноти Мукачево SOS Володимир Горішняк
Чекали три доби
ОПЕРАЦІЯ “ТЕЛЕПОРТАЦІЯ”, або Як з “молочного ряду” “зеленого” ринку безхатько Гєна переїхав в палату прийомного відділення муніціпальної медустанови
Майже три(!) години знадобилося небайдужим мешканцям міста аби медперсонал лікарні Святого Мартина таки зжалівся над хворим безхатьком, залишивши його під своїм дахом бодай до понеділка. Бо притулку для таких людей в нашому місті… просто не існує
Вчора мав нагоду зробити для себе один, але вкрай важливий висновок: якщо в Мукачеві і є люди, що прагнуть додати цьому місту частку добра та милосердя, то це точно не наші чиновники, які наділені владними повноваженнями, а, як тепер прийнято говорити, пересічні мешканці міста…
Ну, а тепер про все по порядку.
Буквально декілька діб тому група “МукачевоSOS” оприлюднила сигнал однієї з мешканок міста про те, що на території “зеленого” ринку живцем замерзає людина, яка до того має ще й хронічну хворобу ніг і через те вимушена при мінусовій температурі повітря перебувати в горизонтальному положенні на тонесенькому матраці просто неба.
Сигнал спрацював: вже за лічені години безхатька на ім’я Гєна “швидка” доставила до лікарні Святого Мартина. Але Святий чомусь виявився не надто гостинним до безхатька і вже наступного дня Гєна знову оселився на території ринку.
Отже, перебуваючи на “зеленому” ринку я, звісно, не міг не поцікавитися станом здоров”я людини до якого доля виявилася настільки жорстокою
Матрац замість будинку
Але “картинка” від побаченого, чесно, перевершила усі мої очікування: Гена лежав на матраці, поруч з ним мирно дрімав ще один безхатько, а специфічний запах, що випромінювали відпочиваючі не залишав жодного сумніву в тому, що “туалетна кімната”… співпадала із їхнею “спальнею”. До того ж, особливого “шарму” картинці додавало те, що “апартаменти” Гєни межували з… хлібним магазином (по його ліву руку) і аптекою (по праву). Ну, і десь в ногах Гєни скромно розташувалися… продавчині, які хутко торгували на асфальті молоком, сиром, салом, маринадами та городиною.
Відтак, попри те, що вже звик до сюрреалістичного Мукачева, яке, здається, остаточно втратило будь-які прийняті норми та правила цивілізованого товариства, я мав абсолютно чітке усвідомлення того, що потрібно негайно займатися порятунком: Гєни – від морозу та перспектив набратися додаткових хвороб, а мукачівців – від дискомфорту, який Гєна неминуче завдавав людям, які мали намір прикупити собі свіжого хлібчика, пігулок чи просто “півторачку” домашнього молока.
Мукачівського безхатька госпіталізували
На щастя, в своїх прагненнях я виявився непоодиноким: поруч з Гєною опинилися дві жінки – Таня і Віра – яких важка доля безхатька також торкнула їхні добрі серця. Це вже потім Таня розповість мені, що тільки-но побачила Гєну у вщент розірваних мештах, то одразу побігла до найближчої крамниці і купила йому тепле взуття на товстій подошві, а ще – трохи чогось перекусити.
Ну, а далі все було як у “чорно-білій хроніці”.
Телефоном викликаємо “швидку”.
Бригада за №706 прибуває за лічені хвилини.
“Екстремали” хутко вантажать Гєну на ношах в машину та відвозять до приймального відділення лікарні Святого Мартина.
На машині Тані, я разом з нею та Вірою, супроводжуємо “швидку” до місця призначення.
Вивантажуємося.
Гєну на колясці відвозять в оглядову.
Лікування не потребує?
А вже за півгодини очильниця відділення Марина Зігор виносить свій вердикт: “пацієнт невідкладної госпіталізації не потребує”. (Хоча пізніше, в анамнезі, хирургом буде чітко зазначено: у пацієнта “некроз першого пальця правої ступні” або, простіше кажучи, передчасна загибель і руйнування клітин в живому організмі із перспективою подальшої ампутації хворого пальця), а отже людина “потребує планової госпіталізації у хірургічне відділення №2”).
Ну, а далі починаються найдраматичніші моменти “запеклої битви” за здоров”я та життя Гєни між лікарями з одного боку та Танєю, Вірою автором цих рядків – з іншого.
Перші намагаються переконати нас у тому, що Гєні варто було б просто зараз піднятися з візочку і попрямувати куди очі дивляться. Ми, своєю чергою, намагаємося усіляко переконати медперсонал, що максимум на що здатен Гєна це хіба що підвестися з крісла. Більше того, він, перепрошую за інтимні подробиці, “мокрий”, а на дворі аж ніяк не травень місяць.
Три години боротьби
Одне слово, ви не повірите, але за право лишити Гєну під покровом Святого Мартина ми з лікарями “бодалися” майже три(!) години!
Хоча, якщо відверто, десь в глибині душі мені було шкода людей у білих халатах. Адже за великим рахунком саме їм довелося затикати дірки та пожинати плоди бездарної політики керівництва сумнозвісного Управління соцзахисту при Мукачівській міскій раді, яке за стільки років не спромоглося створити мінімім-мінімуму побутових умов для Гєни і таких як він.
Тим більше – у зимню пору року.
Тим більше, коли людина – інвалід і має цілий букет сукупних хронічних захворювань.
“Фоссова мачка!, — думав я собі, роздивляючись на стіні лікарні малюнок з вершником на коні. – Ну, це ж не мені, а ось саме таким чиновникам, заточеним на “соціалку”, Президент України ще рік тому доручив розгорнути в усіх містах України і Мукачеві, зокрема, Пункти Незламності. І не треба нам тих пунктів багато. Достатньо й одного. Але зробіть його функціонуючим. Цілодобово. Зі світлом. З опаленням. З горячою водою. І тоді і Гєна та решта нужденних завжди матимуть свій “запасний аеродром”, а наша лікарня не перетворюватиметься на нічліжку для безхатьків.
Куди подіти мукачівського безхатька?
“Везіть свого Гєну у Пункт Незламності, що знаходиться десь біля ГІДу”, – настійливо радять нам на ресепшені співробітниці лікарні Святого.
“Дякуємо за пораду“, – парируємо ми. – “Але спочатку дайте нам контактний телефон того Пункту, аби, прибувши на місце призначення, ми не вдарилися головою у закриті двері”
“А звідки у нас є той телефон?” – чуємо у відповідь від сестричок лікарні Мартина.
Ех, якби ж то було одне питання, яке залишилося без відповіді. Так ні!
Чомусь завжди виходить так, що у нас ніби і влада на місцях є, і чиновники різної масті, і комунальні установи, які функціонують на бюджетні кошти, і закони – “правильні”, і Конституція – “найгуманніша”. Але тільки-но виникає потреба пересвідчитися в тому, що все це реально працює “в реалі”, то одразу спливає наявний образ Гєни в… молочно-сирном ряду антисанітарного “зеленого” ринку. І це вщент руйнує віртуальні прикраси державного управління на муніципальному рівні.
Чому немає житла для безпритульних?
І як, скажіть, тут не погодитися з коментарем однієї з учасниць нашої групи Наталії Ярової: “Якщо є житло для переселенців, то повинно бути і житло для своїх людей , яким не пощастило в житті . Для чого тоді існує інститут держави, якщо кожен повинен боротися сам на сам з ударами долі?”
І це ще одне з наріжних питань, відповідь на яке вже найближчого понеділка ми, разом із волонтерами та небайдужими мукачівцями, шукатимемо у місцевому ЦНАПі.
Отже – далі буде…”, – зазначено у дописі.
Нагадаємо, що В Будапешті відбулася зустріч української делегації з волонтерською спільнотою Угорщини, а також, що Волонтери Закарпаття зустрілися з представниками Угорщини
Вас може зацікавити: Закарпатець відкрив ресторан у Будапешті, а також: Зворушлива історія кохання закарпатки Наталії та австрійця Томаса
Мукачівського безхатька залишили в лікарні до понеділка. А далі?