• Чт. Гру 5th, 2024

Нова Свобода

Інформація, новини, репортажі, розслідування

Закарпатець Роман одразу після 18-річчя вступив до 128 ОГШБр

Spread the love

Закарпатець Роман одразу після 18-річчя вступив до 128 ОГШБр

Закарпатець Роман одразу після 18-річчя вступив до 128 ОГШБр. На війні він уже 3,5 років. Герой розповідає про свої бойові будні, перші тижні повномасштабного вторгнення та товаришів.

Джерело

Інформацію про Героя оприлюднила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада

Закарпатець Роман пішов на війну одразу після повноліття

«Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…»

Роман ужгородець і в ЗСУ (а фактично й на війні) вже три з половиною роки. Як тільки відзначив 18-річчя, підписав 3-річний контракт зі 128 окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою. До повномасштабки хлопець встиг пройти кілька ротацій у зоні ООС – спершу був піхотинцем-штурмовиком, а далі навідником гармати у БМП-2. На початку повномасштабної війни бойову машину Романа влучним пострілом спалив російський танк – так Роман знову став піхотинцем-штурмовиком. Його батальйон має статус окремого, тому часто перебуває на віддалі від бригади. Як правило, там, де найгірше, найкритичніше. Перші тижні війни це були жорсткі бої за Волноваху на Донеччині. А далі підрозділ перемістили на Луганщину.

– Нас кинули під Білогорівку, це було на початку травня, – згадує Роман. – Росіяни звезли туди купу техніки, щоб форсувати Сіверський Донець. Ми бачили з дронів їхні колони, і коли ворог кинув понтони, по яких на нас пішла техніка, дали бій. Просто, щоб затримати, поки наведеться артилерія. За якийсь час наша арта їх знищила – рознесла в пух і прах. Через пару днів росіяни таки форсували Сіверський Донець, тоді почалися бої за Білогорівку.

Бій з окупантами

Місцевість біля Сіверського Донця раніше вважалася рекреаційною зоною, там стояло кілька таборів відпочинку. І так вийшло, що підрозділи гірських штурмовиків і росармії зайняли сусідні табори.

– Росіяни зігнали на територію табору десять «копійок» (БМП-1), і ми вирішили, що гріх не скористатися цим, – продовжує Роман. – Зібрали групу бійців, узяли протитанкові гранатомети і в сутінках рушили до табору. За пару сотень метрів дали по рації сигнал арті, яка зробила по табору кілька залпів і влучила в колісну техніку. Почав вибухати боєкомплект, росіяни розбіглися й поховалися хто куди. А ми спокійно зайшли в табір і розстріляли з гранатометів їхні БМП. Знищили всі до одної. А далі без втрат повернулися до себе. Це було якраз на 9 травня, то влаштували їм справжній «Дєнь побєди». За кілька днів ворог почав поступово відкочуватися назад – нічого в нього не вийшло, усіх, хто перейшов річку, там фактично поховали.

На війні гинули товариші

За словами Романа, найбільше вбитих росіян він бачив на початку війни – під час боїв за Волноваху і поблизу Бахмута (ще до битви за місто взимку 2022 – 2023рр.) Але на війні не буває тільки односторонніх втрат, гинули й товариші Романа по підрозділу.

– Прилітає міна на позицію, підбігаєш до товариша й бачиш, як скляніють його очі. Три – чотири секунди і все… Більше десятка хлопців загинули, з котрими ми приятелювали.

Найближчий друг Романа фактично загинув у нього на руках.

– Це Андрій Сітак із Сумщини, йому був 21 рік, – каже боєць. – Перші тижні війни, ми під обстрілами заходили у Волноваху, і тут ворожий приліт… Осколок влетів Андрію збоку під бронік. Я підбіг, узяв його голову на коліна. Бойовий медик накладає пов’язку, а Андрій дивиться на мене й каже: «Все, кінець – ноги холонуть…» Він розумів… І попросив передати батькам і дівчині останні слова – як сильно їх любить. Я потім говорив із його батьками… Андрія тоді змогли стабілізувати й евакуювати в лікарню. Але поранення було важке плюс велика крововтрата. Через п’ять днів він помер, не витягнув. На той час Андрій мав орден «За мужність» 3-го ступеня й подання на 2-й ступінь. Поки вийшов указ, він помер. І вже посмертно його нагородили 1-м ступенем. Став повним кавалером…

Отримав декілька контузій

Сам Роман жодного разу не був поранений, якщо не рахувати осколка, який якось черконув руку. Але має кілька контузій (хоч офіційно й не зафіксованих), від яких досі дзвенить у вусі. А ще пережив кілька ситуацій, коли запросто міг загинути.

– Були моменти, коли я прощався з життям, – каже боєць. – Найкритичніша у Білогорівці, коли росіяни намагалися кинути понтони. Їхній танчик розстрілював наші позиції. Він стояв далеко в лісі й стріляв навісом. «Мавік» туди не долітав, ми його не бачили, тому не могли навести арту. Півтора відділення хлопців закріпилося в невеликому технічному будинку, а танчик нас кошмарив. Перший снаряд ліг за кілька метрів від приміщення. Другий ще ближче, аж двері вилетіли. І я подумав – кінець, він нас вирахував. Третій вибух – потемніло в очах, я приготувався, що зараз усе життя пролетить перед очима. І тут четвертий снаряд – переліт, п’ятий – далі, шостий – ще далі. І мене попустило, я зрозумів, що він нас не бачить, просто шукає. Ми ж теж у лісі були, за деревами… Скільки таких ситуацій було? Я не рахував, десь десяток…

Любить спорт та читати

У вільний від служби час Роман займається спортом – тренується на турніку, відтискається від підлоги, присідає з навантаженням. І читає. Одна з останніх його книжок – «Книга п’яти кілець» Міямото Мусасі (японський філософський трактат XVII століття, своєрідний кодекс самурая).

– Хлопці, котрі знають мене з самого початку, кажуть, що я змінився, – каже Роман. – Але це закономірно, було б дивно, якби не змінився. Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…

P.S. З початку повномасштабної війни Указами Президента України Роман нагороджений двома орденами «За мужність» – 3 і 2 ступеня.

Нагадаємо, що Для Героїв, які проходять реабілітацію, закарпатські волонтери організували незабутній відпочинок, а також, що Михайло вже вдруге в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді

Вас може зацікавити: Арт-крамничка закарпатських волонтерів поповнилася новими експонатами

Нова Свобода

Закарпатець Роман одразу після 18-річчя вступив до 128 ОГШБр

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *