• Вт. Лип 16th, 2024

Нова Свобода

Інформація, новини, репортажі, розслідування

Валерій зі 128 Закарпатської бригади: від смерті врятувало диво

Spread the love

Валерій зі 128 Закарпатської бригади: від смерті врятувало диво

Валерій зі 128 Закарпатської бригади: від смерті врятувало диво. Розповідь Героя зі 128 ОГШБр про непрості бойові будні, про рідний артилерійський підрозділ, про те, як його рідних колись росія відправила до Сибіру та про школу життя, яку довлелося пройти на війні.

Джерело

Історію про Героя розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада

Валерій зі 128 Закарпатскої бригади

«Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…»

У Валерія, 26-річного бійця 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, оригінальний позивний – 49-й. Саме такий розмір його ноги, завдовжки це як 1,5-літрова пластикова пляшка води. Імовірно, у Валерія найбільша нога у всій бригаді, і підібрати йому взуття буває дуже проблематично. Боєць у ЗСУ з 2017 року (з невеликою перервою). Спочатку служив у морській піхоті, а з весни 2021-го – в 128 ОГШБр.

– Моїх бабусю й дідуся радянська влада розкуркулила й відправила в Сибір, – розповідає Валерій. – Батько народився там, але потім приїхав на землю своїх предків, в Україну. Він зараз теж воює, хоч і в іншій бригаді. Я народився й виріс у Запорізькій області, тут мої рідні.

Позивний 49

Під час першого контракту Валерій пройшов дуже хорошу бойову школу, яка допомогла після початку повномасштабної війни.

– Наші й російські позиції стояли досить близько, – згадує 49-й. – Я бачив, як росіяни встановлюють міни й відходять. Потім залазив туди сам, перекладав міни по-своєму й теж відходив. А через якийсь час «ба-бах!»…

Зустріч з ворогом

Найближче з ворогом стикався на витягнуту руку. Наші товариші вночі зробили вилазку в посадку в сірій зоні й загубили тепловізор із приладом нічного бачення. Вранці повертатися туди було небезпечно, але я добре знав місцевість і вирішив піти. «Теплак» знайшов одразу, потім побачив «нічник».

Простягнув руку й бачу, що напроти тягнеться інша рука – це були двоє росіян, котрі теж здійснили вилазку. Ми зустрілися поглядами, виникла пауза. Я побачив, що це не чеченці чи буряти, а слов’яни, й кажу російською: «За мной наблюдают со всего, что можна. За вами тоже, да?» «Да». «Расходимся или поднимаем кипиш и все трое остаемся здесь?» «Расходимся». І ми по-тихому розійшлися. «Нічник» забрав я. Коли повернувся, наші контрики (розвідники) розповіли, що по радіоперехопленню росіян почули, що з того боку вилазили двоє (це були офіцери-розвідники), зустрілися з одним нашим, але розійшлися. Тоді мене й накрило, я зрозумів, звідки вибрався…

Куля в касці

Іншим разом 49-го від смерті врятувало диво. По ньому стріляв російський снайпер і влучив у каску.

– Ворожа СП-шка (спостережний пункт) стояла метрів за 800 від нас. Я високий, мене й так видно, а тут ще й каска. Добре, що не застібнув, інакше ми б зараз не розмовляли. Іду по траншеї і в якийсь момент каску з голови зриває, а мене кидає на землю. Встаю й бачу в касці під самим вершком пробоїну від кулі 12,7 міліметра.

Якби я її натягнув як слід і застібнув, голову би відірвало… Я добрався до нашої вогневої позиції й показав хлопцям технічний будиночок за 800 метрів. «Звідси в мене стріляв снайпер. Зробіть, щоб його не стало». І будиночок знесли начисто – з міномета, «Сапога» (станковий протитанковий гранатомет), «Дашки» (крупнокаліберний кулемет) – все туди летіло. З тих пір каску не люблю носити, хоча маю хорошу, сам купив.

Воює й за брата

Зараз Валерій служить у артилерійському підрозділі. Більше року він провів на спостережному пункті у фронтовому селі за 2 кілометри від росіян. Село повністю зруйноване обстрілами, там немає жодної вцілілої хати, тому СП облаштували в погребі, який стоїть за напівзруйнованою будівлею й трохи захищений від прямої наводки. За останні місяці боєць отримав кілька контузій (ворожі снаряди й міни іноді падали за кілька метрів). Однак продовжує служити й віднедавна освоює нову спеціальність – оператора БПЛА.

– Я воюю за своїх рідних, – каже Валерій. – Вдома маю ще старшу сестру й молодшого брата, котрому 18 років. Я б не хотів, щоб він воював, мамі й так важко, що ми з батьком у ЗСУ…

Нагадаємо, що 128 Закарпатській бригаді благодійники передали 100 дронів, а також, що Закарпатець потребує допомоги: важке поранення в голову і старенька мама на милицях

Вас може зацікавити: Руслан втратив на війні ногу, одягнув протез і повернувся у 128 бригаду

Нова Свобода

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *