• Вт. Лип 16th, 2024

Нова Свобода

Інформація, новини, репортажі, розслідування

Ужгородець залишив бізнес і попросився до 128 Закарпатської бригади

Spread the love

Ужгородець залишив бізнес і попросився до 128 Закарпатської бригади

Ужгородець залишив бізнес і попросився до 128 Закарпатської бригади. Герой розповів, як служив у АТО і з початком повномасштабного вторгення сам вирішив вступити до складу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Знав, що буде нелегко, але це його не спинило.

Джерело

Інформацією поділилася 128 окрема гарсько-штурмова Закарпатська бригада.

Ужгородець залишив бізнес і пішов на війну добровільно

«Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…»

Олександру 34 роки, він із Ужгорода й з початку повномасштабки служить бійцем гірсько-штурмового підрозділу 128 ОГШБр. Побратими дали Олександру позивний Терен. У 2015 – 2016 роках боєць пройшов АТО, служив у артилерії. А потім займався бізнесом – працював у фірмі, яка встановлює сцени, світло, звук та великі монітори для різних масових заходів. Багато разів їздив за кордон, супроводжував концертні трибют-шоу (виступ музичного гурту, який отримує сертифікований дозвіл на виконання хітів всесвітньовідомих виконавців), працював із виконавцями «Scorpions» та «Metallica». Олександр мав хорошу й цікаву роботу, проте в перші дні повномасштабної війни, 28 лютого 2022 року, на свій день народження, пішов у військкомат.

Попросився в піхоту

– Я вважаю, що кожен чоловік має жити за якимись правилами, принципами, – пояснює Олександр своє рішення. – У військкоматі я відмовився від ВЛК й попросився в піхоту, хоча мені пропонували артилерію. Добре знав, що таке піхота, але сам пішов. Чи згодився мій досвід АТО? Порівняно з повномасштабною війною, це наче курс молодого бійця…

З початку повномасштабки Олександр у складі свого штурмового підрозділу пройшов усі гарячі напрямки, на яких воювала 128 ОГШБр: оборону на Запоріжжі, штурми на Херсонщині, стримування ворога на Бахмуті, контрнаступ на Запоріжжі… І отримав три контузії та осколкові поранення.

Найважче було на Херсонщині

– Найважче для мене було на Херсонщині, – згадує Терен. – Ми проривали передній край ворога в посадках, вели ближні бої. Попереду йшов танк, за ним штурмовики на чотирьох «бехах» плюс «УР-ка» (гусенична установка розмінування). Під час одного зі штурмів «УР-ка» поїхала не в тому напрямку, танк став, одна з «бех» закипіла. Тоді ми пішли вперед на трьох «бехах», одна з яких підірвалася на міні, а інші підбили з ПТУРів (протитанкові ракетні установки). За кілька днів боїв у моєму відділенні п’ятеро стало «200», а решта «300». Зрозуміло, що при штурмах втрати неминучі, але це був жах…

Під час боїв Терен неодноразово стикався з ворогом впритул, віч-на-віч.

Знищили усіх ворогів

– Ми залетіли на «бесі» у ворожу посадку, наш взводний одразу «300», і командування взяв Артур Трофімюк, командир відділення (на жаль, він загинув рік тому). Починаємо зачищати посадку – просуваємося крізь кущі й дерева, стріляємо, збоку горить «беха». І в самому кінці посадки нариваємося на групу росіян – чоловік 15 – 17. Ми знищили їх усіх – перебили з автоматів. Потім на нас вилетів БТР із намальованою «V» й піхотою на борту. Хтось лупанув по ньому з гранатомета, і піхота посипалася вниз. Частина зуміла втекти, когось ми перебили, а БТР рвонув геть…

Бійцям Олександра часом доводилося приймати дуже складні рішення, на які спроможний далеко не кожен.

– Наш підрозділ узяв штурмом посадку, після чого надійшла команда рухатися далі й брати наступну, – продовжує Терен. – А зі взводу залишилося 12 бійців – вимотаних, виснажених, щойно після «м’ясорубки». Пішли тільки четверо. Посадка довжиною 1,6 кілометра, в ній, за даними розвідки, 17 росіян. Ми йдемо й не знаємо, що буде через кілька хвилин… На щастя, зліва вже зайшов сусідній підрозділ, а саму посадку перед тим гарно «прокосила» «Шилка» (зенітна установка). Тому ворогів уже не було, ми тільки закріпилися. Але могло бути зовсім по-іншому… Чи не страшно в такі моменти? Насправді страшно, навіть дуже, але ти рухаєшся, працюєш і на адреналіні не помічаєш страху. А от коли лежиш в укритті, а по тобі працює танчик чи арта, це набагато страшніше.

Не шкодує про рішення

Терен не жаліє, що пішов у ЗСУ. Якби повернути час назад, він зробив би так само.

– На війні дуже важко. А з іншого боку все просто – ти солдат і маєш свою роботу, все по прямій. Штурмовик – ідеш на штурм, командир відділення – ведеш у бій, медик – евакуюєш… Це важка й страшна робота, але вона проста – ти не заморочуєшся, як на цивілці. Тут кожен гартується й проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…

Нагадаємо, що Михайло зі 128 бригади: одні на війну, інші – у Буковель, а також, що 1,5 тонни гуманітарного вантажу для ЗСУ від закарпатських волонтерів

Вас може зацікавити: Валерій зі 128 Закарпатської бригади: від смерті врятувало диво

Нова Свобода

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *