Володимир зі 128 Закарпатської бригади розповів, як був на межі життя і смерті
Володимир зі 128 Закарпатської бригади розповів, як був на межі життя і смерті. На фронті він із 2022 року. Вдома залишив дружину і двох дітей. На війну пішов одразу після отримання повістки.
Герой розповів, як потрапив на фронт, як несе службу і про бойові будні.
Джерело
Про Героя роз-повіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
Володимир зі 128 Закарпатської
Володимир (Мокрий) родом із Рівненщини, йому 44 роки. До війни чоловік був майстром по ремонтних роботах, вміє мурувати стіни, стелити дах, проводити електромережі, встановлювати сантехніку. Десять років заробітчанського стажу в різних країнах Європи говорять самі за себе. У кінці 90-х Мокрий пройшов строкову службу в ракетних військах і дослужився до молодшого сержанта. А в жовтні 2022-го отримав повістку й пішов у ЗСУ, залишивши дома дружину й двох дітей підліткового віку. Після навчального центру потрапив у штурмову роту 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Бойове хрещення Володимир отримав взимку 2022 – 2023-го, під час боїв за Бахмут.
Бої за Бахмут
– Звичайно, було страшно, – каже Мокрий. – Росіяни стояли від нас метрів за 100, вони зайняли наші колишні окопи, і нам дали завдання відбити їх. Ми пішли трьома групами по двоє чоловік із різних сторін. Одна група відволікла вогонь на себе, а ми підібралися впритул і закидали росіян гранатами. Їх повикидало на бруствер, усі загинули. Судячи з шевронів, регулярні війська, не «вагнери». Але й наші хлопці гинули. Того ж дня ми з товаришем сиділи на вогневій точці, і мені дали наказ із іншими бійцями зачистити посадку. Товариш залишився сам, росіяни обійшли його ззаду й застрелили. Ще один хлопець пішов за гранатами й потрапив під приціл снайпера. Він був контрактником, 21 рік, мав перший бойовий вихід…
На межі життя і смерті
У ті дні Мокрий і сам балансував на межі життя й смерті. Отримав контузію, коли ворожа БМП під’їхала на 100 метрів і обстріляла бруствер із гармати, потрапив під вогонь ворожого дрона.
– Ми займали два окопи, розділені перестінком, у одному стояв «покемон» (кулемет Калашникова), накритий піксельною курткою. Оператор російського дрона подумав, що це кулеметник і скинув «морквину» (гранату від ручного протитанкового гранатомета). Я в цей момент стояв у сусідньому окопі, на щастя, спиною. Вибухова хвиля обминула перестінок і кинула мене на землю – так я «заробив» ще одну контузію. Бахмут – це незабутній бойовий досвід…
Думки перед штурмом
Через пів року 128 ОГШБр взяла участь у контрнаступі в Запорізькій області. Мокрий на той час був уже досвідченим бійцем, і це допомогло йому при виконанні найнебезпечніших завдань – штурмів.
– У нас було достатньо часу підготуватися, тому ми дуже ретельно вивчили ворога – особовий склад, укріплення, зброю й бронетехніку… Кожне наше відділення знало, куди йде й що робить. Штурми, як правило, починалися вдосвіта, наша піхота рухалася на БМП в супроводі танка й «УР-ки» (гусенична установка розмінування), моя БМП – завжди перша. Які думки перед штурмом? Що все буде добре. Хоча кожен усвідомлював, що це може бути дорога в один кінець. Я дружині відверто про це казав, та й діти розуміли – не маленькі… Але Бог милував – ми накривали росіян вогнем і ті тікали з добре укріплених позицій…
Головна небезпека
Уже минулого літа головною небезпекою для піхотинців ставали не стрілецька зброя чи артилерія, а дрони. І з кожним місяцем їх вогнева потужність зростала. Володимир неодноразово відчув це на собі.
– Я з п’ятьма хлопцями зайшов замінити товаришів, мені показували позицію (довга траншея, посередині бліндаж на два виходи). І нас засікли з повітря. Прилетіли два дрони зі скидами, ми одразу кинулися в бліндаж. Один дрон скинув газ, який проник у бліндаж, а другий із вибухівкою завис над іншим входом, чекаючи, коли ми почнемо задихатися й вискочимо назовні. Вони діяли дуже злагоджено. Ми почали задихатися в бліндажі, ще якихось пів хвилини – і все. Але в другого дрона закінчувався заряд батареї, і він скинув вибухівку, не дочекавшись нас. Якби не ті пів хвилини, було б шість загиблих…
Коли зв’язку немає
Теперішні позиції штурмовиків 128 ОГШБр стоять за 600 метрів від росіян. І найважче – не втримати їх під ворожим вогнем, а дістатися туди й вийти на міні-ротацію, не ставши мішенню для дронів. З цієї причини перебування на нулі розтягують у часі по максимуму – так безпечніше, хоч як би парадоксально це не звучало.
– Позаду нашої СП-шки (спостережний пункт) метрів за 150 є погріб – напівзруйнований, але міцний. І ми міняємося по шість годин – двоє на СП-шці, решта чекають у погребі, де можна прилягти. Останнім часом, щоб менше світитися, розтягуємо зміни до 24 годин. Зв’язку там немає ніякого. Моя крайня ротація на нулі – 48 днів, із них 15 я не міг вийти на зв’язок із рідними. То дружина всіх на ноги підняла, в Київ дзвонила. Позаду нас метрів за 600 є точка зі Старлінком, але добігти туди можна тільки в сильний вітер і дощ, коли не літають дрони. Інакше це може коштувати життя. 600 метрів ніби й недалеко, ось і думай, що краще – випробувати долю й поговорити з рідними, чи сидіти в укритті й знати, що вони там з розуму сходять від невідомості…
У відпустку – на Закарпаття
Нещодавно Володимир отримав відпустку й свої 44 роки відсвяткував у колі рідних. Поїхав із сім’єю на Закарпаття, відвідав SPA-центри, відпочив, якщо можна вважати відпочинком коротеньку військову відпустку.
– Дуже гарна поїздка, я щасливий, що хоч трохи побув із рідними. Та й відпочинок на Закарпатті вийшов розкішний, а що – хороша робота, зарплата дозволяє, – невесело жартує Володимир. – Але краще б не бачити такої роботи, а заробити можна і вдома…
Нагадаємо, що Війна забрала життя Миколи Кушніра з Хустщини, а також, що Юрій-Сокіл відмовився від броні і вступив до 128 Закарпатської бригади
Вас може зацікавити: Вперше відбувся конкурс “Благодійне Закарпаття”. Назвали переможців