Спартак повернувся із заробітків в Угорщині, щоб долучитися до 128 Закарпатської бригади
Спартак повернувся із заробітків в Угорщині, щоб долучитися до 128 Закарпатської бригади. «Я гарно заробляв за кордоном, усе було в шоколаді. Але повернувся, щоб захищати свою країну…», – каже Герой.
52-річний командир відділення гірсько-штурмового підрозділу Спартак на початку повномасштабної війни повернувся додому із-за кордону, хоча мав там непогану роботу. І добровільно пішов служити в 128 ОГШБр. Спершу бійця призначили в тиловий підрозділ, але він наполіг, що хоче воювати зі зброєю в руках. Так і став штурмовиком.
Джерело
Про бійця-добровольця розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
Позивний – Спартак
“Мене з дитинства називали Спартаком, – каже Герой. – Мені повних 52 роки. Скоро 53-й. Я працюю на посаді командира відділення. На початку повномасштабного вторгнення перебував на заробітках в Угорщині. Працював на монолітах. Там була хороша зарплатя, мав непогані гроші”.
Тим не менше, чоловік повернувся додому, аби боронити Україну.
Хто, як не ми!
“Я мав заробітну плату 1,5 тисяч євро на місяць. Жив добре, родина була забезпеченою. Але як громадянин України, повинен був повернутися додому і захищати державу. Хто, як не ми!, – каже Герой. – У нас навіть такий девіз у 128 бригаді”.
Коли чоловік прийшов добровольцем до військкомату, його запитали, до якої бригади він хоче долучитися.
“Я одразу сказав, що дуже хочу до десантної, – наголошує він. – Але відповіли, що можна до 128-ї. Я погодився. Це ж чудово, адже це – також штурмова. Мене відправили служити до БНЗ – батальйон матеріального забезпечення. Там хороші, розумні і добрі люди. Але то – не моє!”
Тільки вперед
Спартак наголошує, що йому завжди хотілося йти кудись рухатися вперед, відвойовувати наші території.
“Я хотів захищати рідну землю, – зізнається боєць. – Дуже просився, щоб мене перевели у інший батальйон, штурмовий. Порадів за Херсон. Там було багато наших, працювала наша арта. Взагалі наші хлопці – супер! Радів, що наша бригада давала ворогам “прикурити”. Вони добре запам’ятають 128 Закарпатську бригаду, як у кошмарному сні”.
Підтримка рідних
Герой зауважує, що вдячний родині за підтримку.
“Мене дуже підтримують рідні, особливо дружина і дочка, онуки, син, – розповідає він. – Сім’я дуже пишається мною. Навіть не знаю, чи заслуговую такого ставелення… Але що маємо, те маємо”.
Найбільшим своїм багатством Герой вважає онуків.
“Онуки – це найбільший скарб, який може мати чоловік. Обожнюю їх! – зізнається Спартак. – Ми ходили з ними по гриби, їздили на мотоциклі. Старший онук дужек любить гори, як і я. Зараз головне – закінчити цю війну. Аби всі повернулися додому… А потім почнемо відбудовувати нашу державу!”
Нагадаємо, що Війна забрала життя Миколи Кушніра з Хустщини, а також, що Юрій-Сокіл відмовився від броні і вступив до 128 Закарпатської бригади
Вас може зацікавити: Вперше відбувся конкурс “Благодійне Закарпаття”. Назвали переможців