Закарпатець Іван зі 128 бригади після поранення повернувся до служби
Закарпатець Іван зі 128 бригади після поранення повернувся до служби. На війну пішов добровольцем, навіть відмовився від медкомісії. Після перемоги мріє повернутися додому і одружитися.
Джерело
Інформацію оприлюднила 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
«Кулеметник завжди останній залишає позиції…»
Вранці 24 лютого 2022 року Іван, 33-річний мешканець Мукачівщини, взяв паспорт, військовий квиток і прийшов у військкомат. Він відмовився від проходження медичної комісії й того ж дня був зарахований у штурмову роту 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. На початку березня підрозділ відправили на Запоріжжя, а через тиждень він зайняв бойові позиції.
– Я не міг не піти на війну, – каже Іван. – Мене б совість замучила, що я, умовно кажучи, збираю полуницю в Польщі, а інші воюють. Свого часу я пройшов строкову службу, а далі був учасником АТО, служив у прикордонному загоні. У перший день війни хотів повернутися туди, однак чи місця не виявилося, чи при розподілі просто не до того було… Але я не жалію, що потрапив у штурмову роту бойової бригади, ніяк не жалію…
Працює з “покемоном”
Іван займає посаду помічника гранатометника, але найчастіше працює з «покемоном» (кулемет Калашникова).
– Можу стріляти з різної зброї, але найбільше подобається кулемет… На Херсонщині й у Бахмуті працював із «покемоном», насипав по ворожих позиціях. Кулеметник завжди останній залишає позиції, – сміється Іван.
Влітку минулого року боєць отримав осколкове поранення плеча й лопатки – ворожа міна прилетіла прямо в бліндаж.
– Спочатку були два пристрілочні, все ближче й ближче, а третій влупив зверху в бліндаж, у якому ми ховалися з товаришем. Добре, що бліндаж виявився міцний, із товстими колодами, тому тільки поранення. Місяць лікувався, потім отримав коротку відпустку зміг побути вдома. Бачив старих друзів. Із нашого села багато пішло воювати, але багато й ховаються. Кажуть: «Я би пішов, але не сам, хай би викликали». Але як тільки в село приїжджає ТЦК, одразу хвіртку на замок. Як до таких ставлюся? Якби не друзі й знайомі, може, були б якісь дії, а так терплю з поваги до давніх стосунків. Однак є й нормальні хлопці, не лізуть у душу.
“Досі тримаємо ті позиції”
Після відпустки Іван повернувся в підрозділ, брав участь у локальному наступі.
– Ми закріпилися на колишніх російських позиціях, які штурмували хлопці з іншого підрозділу. Там ще ворожі тіла валялися, зброя, екіпірування. Скажу, що росіяни непогано були озброєні й екіпіровані. І укріплення хороші збудували. Потім пошкодили їх своєю ж артою, коли намагалися відбити, але без успіху. Ми досі тримаємо ті позиції…
Боєць вважає, що найлегше йому було на початку війни.
– Я тоді мало що розумів – не знав, як працюють танки, «Град», авіація. А далі набираєшся досвіду й починаєш розуміти, який можливий розвиток подій. Звичайно, стає страшно. Плюс уже втомлений, насамперед морально. Фізично ще є можливість відпочити на відведенні чи відновленні, а морально ні. Як переборюю страх? Треба шукати підтримку в товаришах, які поруч.
Вдома чекають рідні
Дома, в тилу, Івана чекають батьки, сестра і дівчина.
– Коли все закінчиться, якщо мені пощастить, повернуся додому, влаштуюся на цивільну роботу й одружуся. Буду покращувати демографічну ситуацію в країні, – сміється Іван.
Нагадаємо, що Собака врятував життя Петрові зі 128 Закарпатської бригади, а сам загинув, а також, що День незалежності закарпатські гвардійці відзначили «Молитвою за Україну»
Вас може зацікавити: Антон зі 128 Закарпатської пішов воювати, щоб син жив у мирній державі