Василь сам приїхав на Закарпаття, аби вступити до 128 бригади
Василь сам приїхав на Закарпаття, аби вступити до 128 бригади. Герой розповів про побратимів, службу, роботу із дронами. Він із товаришами знищує окупантів, їхні склади з боєприпасами.
Джерело
Про Героя розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
«Ми знаємо, хто такі росіяни, вони заходили до нас на Буковину в 1940-му, а потім у 1944-му…»
1 березня 2022р. 37-річний Василь (позивний Вовк), мешканець Буковини, добровільно пішов у військкомат і отримав направлення в одну з бойових бригад. Однак коли у військовій частині почули, що чоловік не проходив строкової служби, його… повернули назад. Після цього Василь домігся у військкоматі нового направлення, поїхав на Закарпаття й став бійцем 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
До ЗСУ ішов цілеспрямовано
– Про те, щоб повернутися додому, не могло бути й мови, я цілеспрямовано йшов у ЗСУ, щоб захищати свою країну, – розповідає Василь. – Спочатку служив у артилерійській батареї, був номером обслуги. Ми постійно виїздили на бойові позиції й вели вогонь по росіянах. Однак потім почалася реорганізація, в бригаді створили підрозділ безпілотників, і мене перевели на посаду оператора БПЛА. Я пройшов навчання в Києві, дуже швидко освоїв нову спеціальність і почав працювати. Мій безпілотник – дрон зі скидами, і ми з товаришами маємо дуже багато вдалих вильотів – знищуємо ворожу піхоту, бліндажі та інші укриття, склади з боєприпасами, мінометні та гарматні розрахунки… Раніше працювати було легше, практично кожен виліт був результативним. Однак із часом росіяни навчилися протидіяти дронам – мають потужний РЕБ (радіоелектронну боротьбу), намагаються збивати наші «пташки» з різної зброї. Однак ми працюємо далі, незважаючи на те, що ворог з усіх сил шукає точку вильоту і не шкодує боєприпасів, щоб накрити її вогнем…
Дома, на Буковині, Василя чекають дружина й двоє синів.
– Я пішов воювати за сім’ю й за державу. А що – треба було чекати, щоб «русскій мір» дійшов до Львова чи Чернівців? Якби ми не зупинили росіян тут, вони б дійшли. Ми знаємо, хто це такі, вони заходили до нас у 1940-му, а потім у 1944-му. Рідні розповідали про післявоєнні голодні роки і те, як «освободітєлі» завозили в школу якусь допомогу й казали: «Бандерівським дітям не положено…»
Вдома чекають рідні
Кілька разів Василь їздив додому у відпустку, бачив цивільних чоловіків, котрі не хочуть іти воювати. Але ставиться до них байдуже.
– Зі мною служив Рома (Цитрус) із Ужгорода, молодий, але дуже толковий хлопець, котрий на жаль, загинув у травні цього року. Він казав про таких людей: «Мені так на них похєр, як їм на мене…» І я з ним згоден. Час від часу спілкуюся зі своїми цивільними друзями, один недавно дзвонив із-за кордону, скаржився, що важко – зарплата вже не та, інші проблеми. А потім питає: «Як ти?» «У мене все чудово», – відповідаю. – Дуже класний колектив, хороші командири, після бойових виїздів можу нормально відпочити. Якщо тобі там не подобається, то приїжджай сюди – тут і робота знайдеться, і зарплата хороша..»
Нагадаємо, що Атос зі 128 бригади уже 6 років у ЗСУ, а також, що Ужгородець Аладдін раніше був кухарем, а зараз боронить Україну
Вас може зацікавити: Сашко зі 128-ї приїхав до Ужгорода і пішов до військкомату