Етнічний німець Роберт у складі 128 бригади воює разом із сином
Етнічний німець Роберт у складі 128 бригади воює разом із сином. Обидва Герої мріють про повернення додому, де на них чекає велика родина. Утім не шкодують, що пішли боронити Україну.
Джерело
Про Героїв розповіла 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Родина з Виноградова
«Під час штурму російський танк підібрався метрів на 50, позаду були два БТРи з ворожою піхотою. Але ми добре їм всипали…»
51-річний Роберт (позивний Робі) із закарпатського м.Виноградів – етнічний німець. Свого часу він був у Німеччині на заробітках, потім якийсь час працював дома – займався ковальством та зварюванням. А в перші дні повномасштабки добровільно пішов у військкомат і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
Я як було не піти?
– Чому пішов? – повторює Роберт питання. – А як було не піти? У 2014-му воювали мої друзі, а я ні, то тепер моя черга…
Роберт потрапив у мотопіхотний батальйон і з початку війни освоїв багато військових спеціальностей – крім стрілецької зброї вміє працювати з протитанковими ракетними комплексами Джавелін та Енлав, був навідником кулемета на М-113 (американський гусеничний бронетранспортер), а останнім часом працює з МК-19 (американський станковий автоматичний гранатомет). Він дуже часто на передовій, під час боїв отримав кілька поранень і контузій.
– Одного разу осколок від 120-ї міни влетів під лопатку, іншого разу – осколок від вога (граната з підствольного або автоматичного гранатомета) в ногу. Я сам його виколупав, а потім п’ятьма пострілами з РПГ вибив росіян із позиції. Якось ми вивозили одразу 12-х поранених на М-113. Росіяни засікли нас і вдарили з протитанкової керованої ракети, яка пролетіла за 4 метри від бронетранспортера. Пощастило…
Усе відбувалося в постійному русі й хаосі
Нещодавно мотопіхотний підрозділ повернувся з Донеччини, де тримав важку оборону. Роберт-старший неодноразово відзначився в боях. Ось один із бойових епізодів:
– Росіяни пішли на наші позиції штурмом. Попереду танк, позаду дві «бехи», далі, за посадкою – ще якась техніка плюс піхота. Танк розгорнув мінні трали й відкидав протитанкові міни вбік, він зумів підібратися дуже близько – метрів на 50, коли нарешті одна з мін вибухнула й пошкодила гусянку. Екіпаж вискочив і спробував сховатися за танком, я розстрілював його з МК-19 чергами. Позаду, метрів за 100 російські БТРи почали висаджувати піхоту, і я переніс вогонь на них”.
Граната вдарила збоку
Боєць додає: “Дуже швидко довелося міняти бойову позицію (нас засікли, поряд почало прилітати) і продовжувати вести вогонь і по танку, й по піхоті. Усе відбувалося в постійному русі й хаосі – відстріляєш із гранатомета стрічку, хапаєш його на плечі, відходиш на іншу позицію, перезаряджаєш і знову вогонь чергами. Не можна було зупинятися, щоб не допустити ворожу піхоту впритул. Про прицілювання навіть не йшлося, настільки вони близько були. Я в тому бою вистріляв усі 15 коробів із гранатами. Потім ротний питав – хто стріляв із кулемета розривними кулями? А то був мій автоматичний гранатомет. В якийсь момент збоку підлетіла російська «беха» й відкрила вогонь із кулемета, вона була дуже близько, метрів за 30. Я шмальнув у неї з «мухи» (реактивна протитанкова граната). Граната вдарила збоку, але не вибухнула – була бракована. Однак екіпаж усе зрозумів правильно – рвонув з місця і втік…
У тому бою росіяни зазнали великих втрат у техніці й живій силі. Нашому підрозділу довелося відійти, оскільки ворог мав надто велику перевагу, однак жоден боєць не загинув…
Вдома – велика родина
Дома, на Закарпатті, Роберта чекає велика родина – у нього п’ятеро дітей від двох шлюбів (молодшому сину 17 років) і п’ятеро внуків! Усі живуть в Україні. Один із синів також пішов у ЗСУ й воює в тій же 128 ОГШБр, що й батько, але в іншому підрозділі, працює з дронами. Між іншим, його теж звати Роберт.
– Я був проти того, щоб син ішов у ЗСУ, не радив йому – хто хоче, щоб його дитина воювала? Але він дорослий, 27 років, сам вирішив. Повернувся з-за кордону, де був на заробітках, і пішов у військкомат. Якщо чесно, те що син тут, трохи заважає, тому що постійно переживаєш, відволікаєшся. Я ж знаю, що Роберт теж на бойових позиціях, хоча він і не зізнається. Ми постійно на зв’язку, правда, бачимося дуже рідко… За кого я воюю? В першу чергу за свою сім’ю, своїх рідних…
Нагадаємо, що Багатодітна родина із Закарпаття робить для ЗСУ свічки та смаколики, а також, що Магдалина Челленяк із перших днів війни допомагає у плетінні маскувальних сіток
Вас може зацікавити: 125 тисяч на РЕБ захисникам задонатив Андрій Рябич із Мукачева