Безхатько Гена з Мукачева вилікувався від алкоголізму і працює
Безхатько Гена з Мукачева вилікувався від алкоголізму і працює. Він пройшов курс реабілітації у одному з християнських центрів, став зовсім іншою людиною і наразі працює кухарем. Про Гену розповів адміністратор групи “МукачевоSOS” Володимир Горішняк.
Той самий Гена
Колишній мукачівський безхатько Гєна про диовижну історію свого перевтілення та повернення до повноцінного життя.
“Перебуваючи у реабілітаційному Центрі на Київщині, не було жодного дня аби я не молився за здоров”я мукачівців, які в складний період мого життя простягнули руку допомоги та не дозволили мені замерзнути просто неба”
Сказати по правді – пост, який ви читаєте просто зараз, я написав на одному подиху майже місяць тому. Але коли роботу над матеріалом вже було завершено, то прийняв рішення оприлюднити його на Різдво.
Адже саме Різдвяні свята від дитинства асоціюються у кожного з нас з дивом, з красивою казкою, фінал якої ознаменується перемогою Добра над Злом, Милосердя над Байдужістю… І всі ми потайки, десь в глибині душі мріємо про те, аби ось таких хеппі ендів було якомога більше не лише в казках, а й у нашому Життю – під час надто вже суворому, підступному, жорстокому…
… За майже шість років, впродовж яких веду групу “МукачевоSOS”, я взяв собі за правило – завжди відповідати навіть на незнайомі чи невизначені номери. І це логічно – бо серед тих, хто “сигналить” про ту чи іншу проблему є дуже багато тих, з ким я особисто жодного раз у не перетинався.
Тверезий і доброзичливий
Власне, так було і цього вечора: номер абонента – невідомий, а розпізнати його по голосу – мені аж ніяк не вдається. Навіть попри те, що “голос” говорить зі мною… як зі старим знайомим і до того ж говорить добре поставленим голосом. Тверезим. Доброзичливим. І… відчуваю, що дуже Вдячним:
Закінчуючи нашу розмову з Геннадієм, я не втримався і попросив переслати мені декілька світлин з його так би мовити “постмукачівської доби”. Гєна пообіцяв. І… вже наступного ранку своєї обіцянки дотримався.
Володимир Горішняк, адміністратор групи “МукачевоSOS”
Замість епілогу…
На початку цього року група “МукачевоSOS” поширила декілька постів, в яких ми докладно розповідали історію тих численних поневірянь, які довелось пройти мукачівському безхатьку. А ще – також про тих мукачівців, які допомогли хворій та знедоленій людини не лише не замерзнути просто неба, а й фактично надали їй другий шанс на повернення до повноцінного життя.
Сьогодні група “МукачевоSOS” публікує фрагменти постів майже річної давнини, які дають можливість скласти загальну картину тих подій, які передували дивовижному перевтіленню мукачівського безхатька…
Пост від 14 січня 2024 року: Буквально декілька діб тому група “МукачевоSOS” оприлюднила сигнал однієї з мешканок міста про те, що на території “зеленого” ринку живцем замерзає людина, яка до того має ще й хронічну хворобу ніг і через те вимушена при мінусовій температурі повітря перебувати в горизонтальному положенні на тонесенькому матраці просто неба.
Сигнал спрацював: вже за лічені години безхатька на ім’я Гєна “швидка” доставила до лікарні Святого Мартина. Але Святий чомусь виявився не надто гостинним до безхатька і вже наступного дня Гєна знову оселився на території ринку.
Лежав на матраці
Отже, перебуваючи на “зеленому” ринку я, звісно, не міг не поцікавитися станом здоров”я людини до якого доля виявилася настільки жорстокою.
Але “картинка” від побаченого, чесно, перевершила усі мої очікування: Гена лежав на матраці, поруч з ним мирно дрімав ще один безхатько, а специфічний запах, що випромінювали відпочиваючі не залишав жодного сумніву в тому, що “туалетна кімната”… співпадала із їхнею “спальнею”. До того ж, особливого “шарму” картинці додавало те, що “апартаменти” Гєни межували з… хлібним магазином (по його ліву руку) і аптекою (по праву). Ну, і десь в ногах Гєни скромно розташувалися… продавчині, які хутко торгували на асфальті молоком, сиром, салом, маринадами та городиною”.
Пост від 16 січня 2024 року: “… наші люди завжди вирізнялися своєю милосердністю, співчуттям до знедолених, а часто-густо й безпосереднім бажанням простягнути руку допомоги.
І Гєна в цьому сенсі не став винятком з правил. Адже підвищену увагу до його скромної персони першими виявили як раз саме пересічні мешканці міста, а не ті соціальні служби, яких громада найняла на роботу і тепер платить їм, між іншим, зовсім немалі гроші.
Марія Іваниця… Тетяна Русин… Мирослав Кузан…
Саме ці мукачівці стали для Гєни справжніми янголами-охоронцями.
Саме ці мукачівці якнайбільше вклали в цю людину чималеньку частку свого серця, душі, доброти та інших чеснот…”
Пост від 19 січня 2024 року “…Про поневіряння Гєни милосердні мукачівці почали бити у дзвони, коли Мукачево поринуло у найхолоднішу ніч року – одні власним коштом купили йому теплі мешти, інші, як могли, підгодовували гарячими обідами. А представники так званої соціальної служби міста продовжували робили вигляд ніби всьо ОК, нічого надзвичайного не сталося.
Доправили до лікарні
Зрештою, Гєну, під тиском громади, “швидкою” все ж таки доправили до лікарні Святого Мартина, де йому судилося протриматися буквально лічені години.
Забігаючи наперед скажу: за дві доби Гєна тричі(!) опинявся у приймальному відділенні лікарні і тричі(!) НЕ за власної ініціативи був вимушений її залишити.
Не допомогли Гєні навіть його земляки – виконуюча обов’язки директора лікарні Святого Мартина Олена Блінова, яка так саме, як і Гєна, свого часу мешкала на Луганщині. Вона не зважила за потрібне увійти в положення нужденного і бодай чимось допомогти своєму земляку. При цьому послалася на надмірну зайнятість у оформленні тендерних документів.
Вештався зеленим ринком
Відтак, через відсутність в Мукачеві елементарного прихистку для безхатьків, перед Гєною на обрії замайорила така неприваблива перспектива вже вкотре опинитися в… “молочному ряду” на “зеленому” ринку.
Але янголи-охоронці цього разу до Гєни були благосхильні: ніякі ні соціальні служби міста (насамперед через їхню відсутність). Волонтер та громадський активіст Мирослав Кузан, виключно через особисті зв’язки, посприяв тому аби Гєні надали прихисток в одному з християнських центрів на Київщині.
Гєна на таку пропозицію погодився не розмірковуючи – бути “футбольним м’ячем” у емоційному двобої між небайдужими мешканцями Мукачева та персоналом лікарні Святого Мартина йому більше аж ніяк не хотілося.
І 48 годин, які віддаляли його від “походу на Київ”, Гєна провів гідно. Горілки не випив ані краплі, на вокзалі поводив себе як і інші пасажири, що очікували на свій потяг, норм гігієни дотримувався в міру можливого.
На Київ Гєну проводжали без оркестру і… бодай одненького представника від управління соціального захисту міської ради. Натомість на вокзал прийшли звичайні пересічні мукачівці аби побажати Гєні “щасливої дороги” . Як годиться, принесли йому “на дорогу” теплі речі (в столиці значно холодніше, ніж у нас) та й щось перекусити допоки він дістанеться до місця призначення
Сумував за містом
Вже у вагоні поїзду, за лічені хвилини до його відправлення, Гєна нахилився до мене і прошепотів простудним голосом: Журналіст… ти б знав, із яким сумом я полишаю місто… Але ж я розумію, що…. мені і таким як я, тут – не раді…. А знаєш, чому я все ж вирішив їхати?.. Мені, дуже не хотілося знову повертатися… на “зелений” ринок, правда…
Бо я там… мало не вмер від холоду… І ще. Будь ласка, черкани пару слів подяки всім, хто опікувався та допомагав мені… Дай Бог їм міцного здоров’я. Хто зна, можливо, ми з тобою, журналіст, ще колись й побачимось…
Нагадаємо, що Чому ужгородські депутати не хочуть підтримувати військових, а також, що Міжнародний аеропорт до 2027 року обіцяють збудувати у Мукачеві
Вас може зацікавити: Приїхав із Ізраїлю, аби безкоштовно годувати ВПО на Закарпатті