Кенеді з закарпатського Х’юстона шлях на війні починав із Нью-Йорка
Кенеді з закарпатського Х’юстона шлях на війні починав із Нью-Йорка. Василь Енеді з Хуста – зірка інтернету. Його дуже люблять закарпатці і його відео щоразу вірусяться у всіх соцмережах. А записує їх наш земляк доволі часто і кожен ролик сповнений позитиву, незважаючи на те, що зроблений у самісінькому пеклі… Герой має рідкісний талант не впадати у відчай, на всі речі дивитися з гумором і у всьому знаходити щось хороше.
На війну пішов добровольцем
Про відпустку Василя Енеді дізналася з його стріму у Фейсбуці. Хуст – маленьке місто, де кожен кожного знає, тож не могла пропустити шанс побачитися з земляком і поспілкуватися про його бойові будні. Для інтерв’ю ми навмисне обрали вихідний, аби не відволікали сторонні і аби можна було спокійно порозмовляти. Утім пан Василь – людина дуже впізнавана і до нього в кафе, де ми й зустрілися, постійно хтось підходив. Одні – щоб просто привітатися, інші, аби потиснути руку, ще хтось, аби обняти приятеля. Зустріли й побратима нашого Героя, який також із перших днів пішов боронити Україну… Утім із паном Олександром розмова про наболіле буде іншим разом.
А поки що починаємо діалог із Василем Енеді з того, як же він потрапив на війну. Виявляється, на захист держави став добровільно ще на початку повномасштабного вторгнення, а службу починав… із Нью-Йорка… Донецької області. Символічно, адже позивний у Героя – Кенеді, як прізвище одного з американських президентів.
«На війні я вже два роки. Пішов сам, добровільно, пишаюся тим, що я українець, – почав розповідати про свій бойовий шлях наш земляк. – Служу у 418 окремому стрілецькому батальйоні. Там багато закарпатців, і не тільки в цьому батальйоні, але і в «Карпатській Січі». Там, між іншим, чимало іноземців, добровольців із різних країн і ми неодноразово навіть відео з ними записували».
У всьому треба шукати позитив
Василь Енеді при цьому показує в телефоні усілякі ролики з військовими різних національностей. На подив, не знаючи мов, він із легкістю спілкується із будь-ким…
– Як це почуватися таким популярним? – питаю співрозмовника.
– Я загалом у житті завжди веселий, легко комунікую з людьми, не люблю нити, у всіх питаннях шукаю тільки позитив, – відповідає він. – Вихід є з будь-якої ситуації. Його саме й потрібно шукати, а не зациклюватися на негараздах. У нас майже всі з Закарпаття. Там дуже високо цінується дружба.
– А як із харчуванням?
– Мав би гріх, якби сказав, що недоїдаємо, чи сидимо голодні. У нас хороше забезпечення харчами, а також багато чого відправляють на фронт самі ж наші земляки. Коли є час, наприклад, у вихідні, готуємо собі все по-домашньому. Було в мене навіть відео, як Еміл гранатою відбивні робив. Це справді кумедний момент, але так не можна і більше так не робимо. Утім… коли є змога, смажимо шашлик. М’ясо нам завозять, як і інші харчі.
При цьому пан Василь показує фото польової кухні. І справді, продукти у наших хлопців є різні, на вигляд уся їжа дуже апетитна.
– Харчування військових я б назвав ідеальним, – додає він. – Усе на найвищому рівні. Не в кожного вдома так. Коли ми на полігоні, їжу нам привозять. Якщо ми далеко від кухні, нам видають продукти з собою, готуємо самі. Видають не тільки м’ясо, але й молочку, фрукти: апельсини, банани, яблука, овочі.
Війна торкнеться всіх
– Що психологічно найважче на війні?
– Треба налаштуватися із самого початку на те, аби не нити, просто необхідно усвідомити, подумати про себе: «А як без мене?» Війна буде тривати ще не декілька днів. Маємо розуміти, що все це надовго. І це торкнеться усіх! Не можна буде сховатися ні вдома, ні за кордоном.
У той же час Герой щиро вдячний усім, хто підтримує військових, хто не забуває про тих, хто боронить від ворога нашу державу.
– Хочу щиро подякувати українському народу, який завжди пам’ятає про нас, військових. Спасибі усім, хто нам допомагає. Приємно, що до нас приїжджають не тільки закарпатці, не тільки українці із різних куточків країни, але й іноземці. До мене, наприклад, був один чоловік із Латинської Америки. Він, між іншим, чудово розмовляє українською. Приїздив також волонтер із Аргентини. А ще… велика подяка Тиберію Пішпекі з Виноградова. Він ніколи про нас не забуває, постійно тішить підтримкою! Дякую нашим хустським волонтерам: Владиславу Головко, зайчикам (Броні Заєць Хуст), Івану Броді, а також виноградівським добродійникам. Дякуючи всім цим людям, ми відчуваємо, що перемога близько, вони її наближають!
Звідки позивний Кенеді?
У пана Василя доволі цікавий позивний і багато хто не знає, чому не Байден, не Трамп, не Буш, а саме Кенеді…
У відповідь на питання наш Герой щиро посміхається…
– У мене прізвище Енеді. Тому не випадково! Цей «позивний» я маю ще з першого красу, – наголошує він. – Як зайшов до нас вчитель фізкультури і почав робити перекличку… а прізвища читала вчителька початкових класів. І він щось трохи недочув та сказав Кенеді замість Енеді. Так до мене це й «прилипло». Тож позивний собі придумувати на війні не потрібно було. Я його мав із дитинства.
Звісно, війна – це пекло, це стрес, не небезпека, ризик… але в той же час – це життя… За словами Героя, трапляються там і веселі випадки.
– Приїздили до нас хлопці зі Штатів. Прийшли до мене. Щось говорять англійською. Я тільки очима кліпаю, вуха «розвісив» і не розумію, що від мене хочуть. Потім якось поспілкувалися через перекладача. Це було насправді смішно. Але розійшлися ми вже великими друзями.
Наразі Василю Енеді найбільше хочеться, аби війна якомога скоріше завершилася нашою перемогою. А на створення кумедних відео, каже, що надихають його побратими.
– У мене чудова компанія, – стверджує він. – А ще, переконаний, що де б людина не була, навіть на війні, потрібно випромінювати позитив. Так, нам важко, іноді навіть немає настрою, але треба його (той настрій) і собі, і хлопцям піднімати, надихати побратимів на щось хороше. Дякую всім, хто дивиться мої відео. Спасибі кожному за підтримку! Дякую, що розумієте, що ми там не просто так… що там не курорт… Всіх люблю і обнімаю! Все буде Україна!
На жаль, наш Герой найближчими днями повернеться знову у гарячі точки. Тож від себе особисто і від сайту Нова Свобода від усього серця хочеться йому побажати опіки Всевишнього, благополуччя, здоров’я і швидкого повернення додому з перемогою!
Нагадаємо, що Романа зі 128 бригади у ЗСУ не взяли, та він все одно потрапив на фронт, а також, що Точність та швидкість. Як тренуються гвардійці-гранатометники
Вас може зацікавити: До війни Володимир їздив у росію на заробітки, тепер із нею воює
Кенеді з закарпатського Х’юстона шлях на війні починав із Нью-Йорка