Хустський солекоп і Великий Соляний шлях
Хустський солекоп і Великий Соляний шлях. Сіль завжди вважалася цінним продуктом, а в давнину – взагалі її називали білим золотом. Тоді продукти зберігати було важко, не було холодильників, тож їх засолювали. Тому за цю цінну приправу велися навіть війни, особливо за території, де сіль видобували. Це стосувалося і Закарпаття…
Про солекопа
Міні-скульптуру солекопа встановили у Хусті у 2020 році. Знаходиться вона біля підніжжя Замкової гори. Її автором є відомий скульптор із Ужгорода Михайло Колодко.
Проєкт «Відновлення туристичної привабливості історичного «Соляного шляху» реалізовував АРР «Закарпаття» у рамках Програми транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2014-2020» за кошти Євросоюзу. Загальний бюджет становив 382 918,23 євро. Усього в області тоді встановили 5 однакових скульптурок там, де були ключові пункти Соляного шляху. Це – у Вишкові, Хусті, Королеві, Виноградові та у Берегові.
Вони увічнюють солекопа, котрий важким трудом долав Соляний шлях і переправляв сіль уздовж річки Тиса.
Про Великий Соляний шлях
Для захисту Великого Соляного шляху на Закарпатті власне і зводилися замки. Крайній був у Квасові (його увічнює скульптура у Берегові). Вважається, що Хустський замок звели у ХІ-ХІІ сторіччі. І до ХVІІ сторіччя він виконував свої функції та був справжнім оберегом цього шляху. Що ж стосується шахт у Солотвині, то вони цікавили ще давніх римлян. На початку ІІ сторіччя легіони римського імператора Марка Ульпія Торяна захопили Дакську державу. На той час вона, як твердять деякі історики, знаходилася саме на території наших земель. Вони заснували державу Верхня Дакія. І саме тоді в перших хроніках і згадується Солотвино. Про це свідчать навіть знайдені під час розкопок римські монети динарії, а також залишки солекопальні тих часів.
Пізніше, вже коли наш край входив до складу Угорщини, соляні копальні були одним із важливих джерел поповнення казни королівства. Більше того, для зберігання й охорони солі, угорці запросили із Саксонії німців і вважається, що саме вони збудували в тодішньому Марамороші міста й селища Сигіт, Довге Поле, Тячів, Хуст, Солотвино.
Як жили солекопи
На жаль, важко. Робота у шахтах – титанічна праця і для виконання найважчих робіт відправляли навіть засуджених. Сіль, поки не було залізниці, переправляли бокораші. Потім транспортом везли далі. Плортарі зазнавали чимало лих на стрімкій Тисі. Із весни до пізньої осені вони ризикували життям. Гарнізон одного транспорту складав 100-200 осіб і нараховував 25-30 плотів. У 70-х роках ХV сторіччя у п’яти коронних містах нараховувалися 244 бокораші. Найбільше у Хусті – 97, а відтак 33 у Тячеві, 53 у Вишкові, 31 у Довгополі, 60 у Сигеті.
Попри те, що працювати у копальнях було важко, заборонялося солекопам навіть страйкувати. Проте час від часу усе ж акції протестів виникали. І щоразу їх придушували силами гарнізону Хустського замку. На шахтах працювали не тільки ті, хто жив безпосередньо у Солотвині, але й чимало хустян. Загалом людям у ті часи було виживати дуже важко, на них накладалися великі податки, проте солекопи їх не платили. Крім того, 4 рази на рік їм виплачували заробітну плату. Для хустських солекопів вона складала 4 діжки вина, 4 воли і 400 хлібин на рік. Проте дирекції шахт нерідко обмалювали робітників, недоплачували їм зароблене і навіть утискали.
Ще дещо цікаве
Видобуванням солі займалася велика частина населення від Хуста до Сигета. До середини ХІV сторіччя сіль добували з ям, глибиною 25-30 метрів. А вже з ХV сторіччя з глибини 140-150 метрів. Шахтарі спускалися під землю на драбинах, їх робили з мотузків. Видобуту сіль пакували у сітки і витягували на мотузках наверх. Для відведення ґрунтових вод виготовляли мішки зі шкіри буйволів. Їх наповнювали водою і витягали на поверхню землі.
Добувати мали солекопи сіль шматками певної форми і певного розмір та ваги. У ХVІІІ сторіччі це було – не менше 13 цолів (1 цоль – 31, 6 мм), шириною 7, висотою 9 цолів і вони мали важити 75-90 фунтів (1 фунт 409,51 грам). Якщо шматки солі були меншими за них нічого не платили. На шматках кожен робітник видовбував своє прізвище та ініціали.
Із 1498 року за кожні 25 шматків солі солекопи отримували по 5 динарів. А от за отриману від шахти одежу солекоп мав щорічно добути 100 шматків солі. Після відкриття нової шахти солекопи мали право добути 1000 шматків солі для власних цілей.
Солекопи мали право вибирати собі старост, а вони – собі присяжних. Усіх обирали щороку.
Сучасні шахти
Після затоплення шахт у Солотвині у 2007 році вони не працюють.
Відтак у 2022 році почалася розробка родовища у Тересві. У 2023 році видобули першу сіль і вона мала в Україні повністю замінити роботу підприємства «Артемсіль», адже після того, як Соледар окупували російські війська, держава практично залишилася без власної солі.
Проте власники родовища пересварилися між собою і наразі сіль на Закарпатті не видобувають. Шкода, бо обсяги мали бути багатообіцяючими.
Нагадаємо, що ТМ «Мед Карпат» передало чергову партію допомоги ЗСУ, а також, що Вишківські волонтери на Святвечір наколядували на ЗСУ 20 тис грн, 300 дол та 50 євро
Вас може зацікавити: Хустські ліцеїсти наколядували 25 тис грн на ЗСУ