Володимир Михальчук майже 40 років віддав Мукачівському шпиталю
Володимир Михальчук майже 40 років віддав Мукачівському шпиталю. Світлої пам’яті лікаря. Він був підполковником медичної служби, військовим хірургом, хорошою людиною.
Джерело
Про нього розповів Володимир Горішняк, адміністратор групи “МукачевоSOS”
СВІТЛОЇ ПАМЯТІ ЛЕГЕНДАРНОГО ХІРУРГА
Підполковник медичної служби Володимир Степанович МИХАЛЬЧУК в спецпроекті групи «МукачевоSOS» – «Мукачівці – люди честі і гідності»
Напевно, кожен з нас бодай раз в своєму житті неодмінно ловив себе на думці, що люди в білих халатах для нас і є тим посланцем Господа, через золоті руки якого, власне, і робляться добрі, богоугодні справі. І коли вони назавжди йдуть від нас за обрії, у невідомі галактики, то максимум, що ми можемо зробити для них, так це віддати їм свій останній земний уклін, помолитися за їхній упокій душі і всім серцем подякувати за наше дивовижне зцілення.
40 років віддав улюбленій справі
Підполковник медичної служби Володимир Степанович Михальчук як раз і був одним з тих ескулапів. Військовий хірург, який віддав Мукачівському госпіталю майже 40 років свого життя. Його дотепний гумор колись звичайного дітвака з Коломийщини, а з роками – одного з найавторитетніших лікарів, був його фірмовою візитівкою. Бо, як колись казав сам Володимир Степанович, хірурги мають оперувати не лише скальпелем, а й словом. І в цьому сенсі Михальчук вважав мене мало не своїм колегою, а наша дружба із Лікарем вимірювалася майже трьома десятками років.
На жаль, сьогодні я мушу писати про Володимира Степановича у минулому часі: останнього дня зими його світла душа відлетіла від нас у кращі світи, залишивши по собі світлі спогади і вдячність долі за щастя бути знайомим із такою непересічною особистістю.
Без співчуттів
А ще, як би це не було прикро, мушу написати, що у самому госпіталі сам факт смерті легендарного хірурга пройшов… абсолютно непоміченим. Ніби і не було Людини…
Ані некролога в пам’ять про свого колегу.
Ані слова співчуття рідним та дітям Володимира Степановича, яких, між іншим, лікар впродовж багатьох років виховував самотужки.
Ані вінка на могилу чи бодай двох гвоздик у підніжжя до труни знаного хірурга. Ані почесної варти, як, зазвичай, за ритуалом мали б проводжати в останню дорогу Офіцера Українського Війська.
Ось така, даруйте, “повага”.
Така “шана” і “співчуття”, а насправді – дивовижний, якщо не сказати, шокуючий прояв зневаги до свого колеги. І, як це не прикро, усі ці стандарти вражаючої бездушності під час війни демонструє… військовий медичний заклад! Установа, яка б насправді мала бути взірцем поважного ставлення до Військового по-перше, і Лікаря, по-друге… А по факту є такою собі конторою без честі і гідності, для керівництва якої пам’ять про свого колеги не коштує навіть ломаного гроша.
І, зауважте, це – не мої слова. Це – слова самих колег Володимира Степановича: ветерани госпіталю, а також люди, які зараз працюють в закладі, телефонували мені і не приховували ані своїх сліз, ані свого обурення: “Пане Володимире, ну, як це так могло статися, щоб за сім діб, ТВО начальника госпіталю підполковнику медичної служби Юрію Лендєлу (до речі, Юрій Михайлович свого часу також пліч-о-пліч служив разом з Михальчуком) не спромігся розпорядитися аби родині померлого була надана дієва допомога в організації гідних поховань. Це ж така ганьба, якої ще світ не бачив. Най вже пробачить світла душа Володимира Степановича таких “колег” і таких ” сослужівців”.
Так, нехай насправді це буде на совісті ось таких горе-керманичів…
Зустрічав посмішкою
Але закінчити цей реквієм в пам’ять про видатну постать мені б хотілося словами справжніх колег і друзів Михальчука, які вони залишили під постом Андрія Сінельника – офіцера, який свого часу доклав дуже багато зусиль аби буквально по крихтам зібрати славетну історію та унікальний фотолітопис уславленого госпіталю:
“Володимир Степанович завжди зустрічав своїх знайомих та пацієнтів з посмішкою, для кожного з них в нього було і щире і слово, або якийсь дотепний анекдот чи цікава історія з власного життя, – так згадує Михальчука у своєму пості його більш молодий колега, який зараз проходить службу далеко за межами Закарпаття.
– Він був дуже чуйний, відвертий, щирий, скромний, милосердний, але в той же час міцним духовно і морально, не боявся різати правду в очі…”
Трохи з коментарів
А ось лише крихта з тих коментарів, які під цим постом залишили люди, які особисто знали та товаришували з Володимиром Степановичем…
Вася Васько: Це був лікар людина про яку згадуєш з повагою вічна. Пам’ять
Віталіна Хіміна: Вічна пам’ять! Царство небесне! Володимир Степанович це Людина, яку завжди буду згадувати тільки з теплом в серці
Мар’яна Балога: Щирі співчуття рідним і близьким. Я багато років працювала з Володимир Степановичем, то була Людина і Лікар з Великої Літери! На жаль, про смерть Михальчука мені ніхто вчасно не сповістив… Спочивайте з миром, царства небесного і вічного спокою Вам! Вічна пам’ять Вам Степанович!
Маша Гавраник: Спогади про Володимира Степановича, і як про людину, і як про лікаря залишилися тільки хороші. Бо до нього всі ставились дуже поважно, а ще він був дуже чуйна людина з щирою посмішкою.
Михаил Клованич: Вічна пам’ять та світле царство небесне. Людина з великої літери. Рідним щирі співчуття.
Тарас Медведєв: Такі люди, як він, залишають по собі не лише добрі справи, а й величезну спадщину теплих спогадів, поваги та вдячності. Служіння людям, щирість, життєва мудрість – саме такими рисами він запам’ятався тим, хто його знав.
Нагадаємо, що Конверт замість грошей. Чому літніх мукачівців досі вітають порожньою листівкою, а також Знищують дерева. У Мукачеві під нуль обізають насадження
Вас може зацікавити: Донатів стало менше, але закарпатці активно допомагають військовим