«Я помру, як помирають смертні і безсмертні»
«Я помру, як помирають смертні і безсмертні. «Потойбічний» день – 3 жовтня – у Щоденнику Володимира Фединишинця в 1968-2013 роках.
Мабуть, кожен з нас хоче знати дату своєї смерті
Ну принаймні я навіть дуже. Письменник Володимир Фединишинець відійшов у засвіти 3 жовтня 2018-го о 13-й годині 20 хвилин. У віці 75 років. Відійшов надзвичайно оригінально, після 16-вересневого інсульту, але при повній свідомості, на власноруч змайстрованому ліжку, під сторічними репинськими італійськими іконами свого діда-дяка Михайла Тарахонича, під репинськими домотканими покрівцями своїх мами й баби, у колі дорогих йому людей – рідної сестри по батькові Магдалини Барчій, журналіста Ярослава Галаса й сина.
За дивовижно випадковим збігом обставин у квартирі читав над вітцьом чин, а потім і відспівував у приміщенні крайової Спілки письменників і на Барвінкоші отець Атілла, котрий хоронив у березні 2002 року матір письменника. Словом, я вибрав з унікального особистого Щоденника верховинця, який налічує 437 загальних зошитів, «смертельний» день різних ювілейних років. Свідомо пускаю в світ матеріал у «потойбічний» день Олександра Духновича. Айно, Будитель №1 ступив у вічність 30 березня 1865 року в Пряшеві. Володимир Фединишинець вважав Олександра Духновича своїм, мовити б, літературним учителем №2 (усе-таки лідером симпатій репинця завжди був Іван Франко). Акцентувати б, що з-під пера верховинця з’явилися поема «Будитель», роман «Отець Духнович», брошура «Духнович кореневий», кільканадцять статей. І ця вся духновичіана закономірно увінчалася двома Міжнародними преміями ім. Ал. Духновича. Акцентувати б удруге, що розлога публікація орієнтована насамперед на тих, хто добре знається на історії літературного процесу Зоряного Краю, на його іменах.
Словом, поїхали:
1968 РІК: «ЯКИЙ ЖЕБРАК НЕ ПІДІЙДЕ, ВІДДАМ ОСТАННІ КОПІЙКИ…»
ЗОШИТ №6, 3 ЖОВТНЯ 1968 р. Такі діла у високій хаті творяться. Одні мені симпатизують, інші – ні. Ще хтось може вилетіти через Фединишинця. Якщо візьме гору правда, чесність, то вилетить підлий, підступний чоловік, який тепер палицю в колесо кладе. Якщо візьме гору бюрократія, то вилетить чесний чоловік. Айбо я вірю в поступ, у прогрес.
Михайло Іваньо обурився, що «Зак. пр.» не згадала моє ім’я в інформації, організував у своїй газеті. Сьогодні вийшло: «літератор В. Фединишинець», хоч би додав «молодий», бо ще хтось буде прискіпуватися.
Став я дуже розчуленим. Який жебрак до мене не підійде, віддам останні копійки з гаманця, як раз карбованця дав селянці, бо плакала щось. Лібералізм. Із жебрацтвом треба боротися не так.
Сьогодні в друкарні дістав чотири примірники другої верстки, власне, першого видання своєї повісті, що побачила світ десь у десяти примірниках, але розпал учинила більший, аніж твір тиражем 30 тисяч.
Передрук іде темпом – і якісним, і кількісним. Вчора переписав десять сторінок, ниськи – більше, 25. Редагую. Виправляю і дрібниці, а подекуди й обсяжні додатки. Роздум Липия, коли його везуть на возі не лише розширений, а й поглиблений уже, загострений.
І вчора, і сьогодні дивився і слухав по телевізору міжнародний фестиваль молодіжної пісні.
1973 РІК: «Я, ЗВИЧАЙНО, ЗАКОХАВСЯ В НАТАЛІЮ ТУРЧЕНКО»
ЗОШИТ №41, СЕРЕДА, 3.Х.73р. (Рахів) Приїхав я до Рахова дуже легко на обеентівськім автобусику. Правда, дощ лляв. Був би на місці автобус, я би за день все зробив. Але чи доцільно поспішати? Я десь трохи колись, працюючи у Товаристві охорони пам’яток, поспішав з відряджень (за межами області), а тепер шкодую, бо міг бути на батьківщині Довженка, Лесі Українки, глибше познайомитися з ними.
В Рахові мені взагалі везе. Я прослухав репетицію ансамблю народних інструментів у Будинку культури (веде М.Мокану). Прекрасні мелодії.
Я думав, що багато би можна записати фольклору, якби жити між людьми, віддатися цій справі. Я «відкрив» випадково, що в Рахові живе цікавий чоловік, який на своєму віку провів 1000 свальб (старостував) – Шемота Микола Миколайович. Я записав від нього на кількадесят сторінок всю сценарну основу гуцульського весілля. Це – прекрасно. Я запишу ще бойківське й лемківське весілля (всі «діалектні» різновиди, як і рахівських) і згодом, може, буду готувати окрему книжку.
Дуже мене гарно прийняв цей Шемота (яка неприємна асоціація з прізвищем Шамоти київського!). Паленка з медом… Приємний гуцул!
Але я трохи поспішав, бо перед тим зустрівся і познайомився із Наталею Турченко (це дочка професора, мистецтвознавця, який був у нашому музеї і за яким я «носив портфель», як жартую). Дуже приємна дівчина. Емоційна. Я, звичайно, закохався. Якось мова зайшла за народне ворожіння (з весілля перейшли), вона розповіла мені кілька випадків. Пото Мене вразила її розповідь (розмовляє дуже м’яко, емоційно) і я потому згадав репинське повір’я й написав новелу. Ще парочку новел і задумав.
Н. Турченко я пообіцяв надіслати книжку Ф.Потушняка. Я так люблю цю книжку, як свою.
Завтра думаю бути вже у Репиннім.
Понад вечір хтось дуже брехав за мене – мені вуха горіли. Я навіть задумав вірша.
1978 РІК: «ШКОДА ХЛОПЦЯ, ДО СУДУ ЙДЕ. ПУЦЬКА ДУЖЕ МІЦНО СТОЇТЬ…»
ЗОШИТ №138, ВІВТ., 3.Х.78. 12 год. 40 хв. Я вгостив хлопців із «М.З.», бо ж на це й натякнули – іде ж моя «добірка» з московського кота, на четвер, якщо О. Коробко зі своїми пресовими службами не стане йому на дорозі.
Уже (!) багато водки ми випили і багато кав (я нині випив – (уже) чотири кави. По-шукшинському. Але й букву «н» принесла Марійка Цугорка (зараз припаяю). І щось мені та й поетичне пливе на п’яну (уже!) голову. Рокове слово – «уже».
17 год. 30 хв. Я забув написати, до речі, що варто було сьогодні напитися, щоб придумати (цe ще було дополудня) заголовок збірки: «Дивен день». Ілі каже, що краще, аніж «Литаври літа золоті». Я ще подумаю.
х х х
Був я у Ів. Гафича зі своєю болячкою. Припаяв і букву. Буду завтра друкувати, бо сьогодні я ледве на ногах стою. Я ж не виспався цієї ночі, водка потроху валить з ніг, тут і кава безсила.
***
Ю. Балега дубасить нині Д. Кешелю і П. Часта (Д. Кешеля, звичайно, телефонував мені). Яка література, така й критика. Іншими словами: критика гідна літератури.
Буду жартувати так, що я, мовляв, збирався читати всі ці твори. Але тепер нащо. Раз Ю. Балега критикує, значить, твори погані і не варт їх читати, а де й кого хвалить, там я не згоден, то й так не варто читати. А може, і взагалі нич не буду казати. Бо, зрештою, треба цікавитися собою, як це роблять усі. А Ю. Балега хай собі роги ламає – має з ким.
Хороше діло – критика. Тепер кісточки Ю. Балеги активно перемелюються.
21 год. 30 хв.
Я підготував листи В. Гребі та В. Фесенко (і переклади та вірші – для районок). Дещо віднесу і у «Вогні комунізму». Наприклад, переклади з Л. Кудрявської та І. Мазніна (Євг. Морозов відразу дасть). Ну, й рецензію на Ю. Мейгеша теж сюди віддам. І для «Зак. пр.» кіпу матеріалів віддам. Хай там лежать до потреби. Велика то морока – отака організаційна. Я втомлений.
Мабуть, сьогодні вже нич не буду робити. Чи, може, «Айболіта» передрукую ще.
24 год. Я таки сів за передрук «Айболита». І вже додруковую «Айболита». Дещо – дрібне – правив. Іще правив. А добре, що зредагував пару днів перед цим – грунтовно.
Я написав також листа П.П. Засенку (особистого) і заявку на ім’я головного редактора. Якби мені бог поміг. Я давно на нього не спрошувався.
І деталь. Я, мабуть, найчастіше дивлюся у Словник, коли перекладаю, власне, працюю над перекладом, в тому числі правлю, чи редагую чи передруковую.
***
Десь там біда із моїм березнянським другом – Васею Паньковичем. Знасилував жінку чужу – чи що… І це вже не вперше. Так було, кажуть, у Воловці, Мукачеві, Ужгороді і тепер… Шкода хлопця, до суду йде. Пуь Пуцька дуже міцно стоїть. Але… Дуже мені шкода хлопця, бо, здається, непоганий (як людина). Безкомпромісно мене все-таки друкував. До речі, цей друк за редакторування М. І. Лаби тривав майже повний рік. Багатенько творів я надрукував там! Це так – до речі…
1983 РІК: «ГОРТАЮ МОНОГРАФІЮ КРЕКОТЕНЯ – І ХОЧЕТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ В УНІВЕРСИТЕТІ»
ЗОШИТ №221, ПОНЕД., 3.Х.83р. 8 год. 55 хв. Як би сказала Надя, мені вже ярмо привиджається – треба йти на службу…
Ще досиналося було. Циганочка снилася. Чи на добре? Але й інтимна струнка там була.
І ще на «новому» ліжку я не склав собі по-старому подушки – це теж заважало мені добре спати в другій половині ночі.
11 год. Іде вже й дощ… Ой, осінній дощ не дуже приємний. Ледь суєти на службі було. Ще й буде. Музей живе чеканням зарплати. В мене теж у гаманці знайдені Михайликом 15 коп. (і каву ні за що випити). Як картопля привезеться, коли дощ (на нині ж обіцялося)?
***
Дзвони – це новина (я питав Надю).
12 год. 20 хв. Отак і марнується час: я в музей уже не пішов. А що зробив дома дополудня? Пообідав, бо посмажив собі ковбасу варену, зварив чай. Оце і все. Візьмуся – почитаю щось. Холодно, включив нагрівач.
14 год. Я читаю монографію В.І. Крекотеня про Ант. Радивиловського – давнього новеліста. Сміливо пише. Справді десь авторитети дожовтневі (й пожовтневі – додам) заважають поступові науки. Гортаю таку монографію – і хочеться працювати в університеті.
15 год. 40 хв. Студінь. Ще кофе сьогодні не пив. Нацарапав звіт за квартал. Подзвонив Марійці – іде у відпустку. Отже, лише після Жовтневих зможу відновити випуски. Поки що йде тугувато. Я розраховував на більшу швидкість: чотири дараби щомісячно. Завантажені.
18 год. У мене вуха горять. Хто ж про мене бреше, – очевидно, І. Барчій в музеї?! Очевидно, він розмахує та помахує руками – де я і що я…
А я зі семінару, що у Спілці. Політзаняття. З ЦК був присутній – О. Мірошниченко (поетик). О, ні, не поетик, а гуморист-фантаст (я заглянув у довідник СП). І. Діус – з обкому. По-перше, цих гостей не чекали. І.Стецюра по-дитячому розгубився (головний пропагандист!). Виступив примітивно. Загубив папірець, шукав. Кумедно це. Сумбурно відкрив політзаняття П.Угляренко, не підготувавшись. А ще.
І. Стецюрі (від хвилювання) язик присох. Води попросив. Комедія. Добре – емоційно – виступив В.Вовчок. Коли зайшло про по допущені помилки літераторів (теоретично), В. Ладижець вигукнув:
-А твори котрого закарпатського письменника рекомендував папа римський?
(Це в адресу І.Чендея). Глупо!
Я виступив і торкнувся проблем літературної критики (В. Вовчок червонів), крив «Зак. правду» (І. Діус записував і потім перепитав мене). Я говорив про необхідність осмислювати творчість письменників, іронізував з публ. «Зак. правди». Мене підтримав Ю. Шкробинець (аж двічі назвав). Це добре. Щоб чув В. Вовчок, який сплетні про мене сіє. Я відсилався до доповіді Ю.В. Андропова. Я дуже вдячний Ю. Шкробинцю. (Правда, він чимось особистим тепер схвильований).
А зарубіж трудиться… Що я чув? Склали радянологи словник матюків (і видали під маркою московського видавництва) – як зразок, якими словами треба говорити з радянськими людьми. А що вартий термін – гомо-совєтікуш (і головні риси – бездумність, бездуховність і в цьому роді). Це С. Белза говорив на нараді лекторів.
У Вовчка проскочило: «Не президент, а звір». Про Рейгана. Виступ В.Вочка пустий, але й емоційний (тут від нього не візьмеш).
22 год. 20 хв. Я подзвонив В. Басарабу, інформував його про політзаняття. Що виступав і сам – пастельно, м’яко. Що В.Вовчок червоний був, як рак, коли мене слухав, чекаючи, очевидно, зриву. Недочекається! І як добре (хай це знає і В.Басараб), що в мене «є ще один» прихильник – Ю.Шкробинець. В. Вовчок горів на лиці, коли я виступав, чекаючи, щоб я що-небудь ляпнув. Але я базувався на доповіді Ю.В. Андропова, цитував по пам’яті. Це робив я зумисне, аби паскуда не міг мене опаплюжити.
24 год. Цілий вечір гортаю «Жовтень» (купив нині №9, але гортаю і «старі» числа, цьогорічні). Дуже люблю цей журнал! Багато історичного й етнографічного матеріалу друкує. Сьогодні бачу відгук М.Матоли на «Відкритий дім». Тут маса політичних і літературознавчих помилок (а відгук має півтори колонки) Переплутано різного роду періоди збірники. М. Матола – неук! – час мадярської окупації вважає чехословацьким періодом. Нарешті, східнословацький край і Підкарпатська Русь ніколи не мали нічого спільного. Це були дві різні одиниці (й історично) у складі Чехословацької республіки. Цілковите неуцтво!
1988 РІК: «ЦІКАВО, ЧИ УКРАЇНА ТЕЖ ПОСЛІДУЄ ПРИКЛАДУ? ЩОСЬ НЕ ПОСПІШАЄ»
ЗОШИТ №306, ПОНЕДІЛОК, 3.Х.88. 11 год. 05 хв. Пора і вставати, лежу й думаю, прокручую мукачівську поїздку. Усе гаразд. Душка вже не Фединишинець, а Барчій. Шкода, що до цього дня не дожили батьки, по-моєму, ніхто їх і не згадав за тостами. У Василя родина дуже велика. Дві сестри й п’ять братів… Хай би щасливо жили.
Я був у гуморі. Усе гаразд, отже, у свальбуванні. Спали в Лялі – подружки Душки. Ще раз нагадав собі деяких пузняківських родичів. Наступного дня ще трохи гостилися в Душки удома. Звичайно, у ресторані було все. Дарували молодим, як правило, конверти з грошима.
13 год. Учора на автостанції в Мукачеві до Іліки підійшла одна дівчина й питає, чи я не Попович (співак)…
Тут же зустрілася нам Л. Кудрявська, їхали разом. А в Ужгороді вже зустріли Юстину з Анею. Дуже хвалила Юстина мій виступ у санаторії. І знову (Юстина не боїться) критикувала В. Попа, який і довго, і нудно говорив.
14 год. 05 хв. Прийшли від Михайлика листи, я відцокав йому, зараз несу на пошту, йду в місто, бо хочу обійти книгарні, поцікавитися рукописом у видавництві, очевидно, і Л. Баллі подзвоню.
16 год. 45 хв. Я з міста. Обійшов книгарні, але нічого не придбав. У видавництві над моєю збірочкою робота йде. Через день-два буде в друкарні. Янош (Гашпарович) підготує оформлення за моїм проектом. Л. Балли не було вдома, як і В. Басараба (чи не на партзборах?).
18 год. 20 хв. Варю другу нині каву. Ще втома, але треба прицілюватися до роботи.
Я радий, що у видавництві книга йде.
20 год. 45 хв. Я трохи порядкую в поетичних паперах останнього часу, передруковую, фактично, закінчені твори на попередній чистовик, щоб можна працювати далі.
22 год. М.С. Горбачов у суботу став Президентом (не знаю, чи занотував цю «особисту» подію), а сьогодні вже зроблені перестановки і в уряді Російської Федерації. Воротников став президентом Російської Федерації. Цікаво, чи Україна теж послідує прикладу? Щось не поспішає. А коли область відважиться?
22 год.10 хв. Дубляж фільмів. Дивно дивитися китайський фільм і чути, як китайці говорять по-мадярському.
1993 РІК: «У МОСКВІ – БЕЗПОРЯДКИ. ЄЛЬЦИН УВІВ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН…»
ЗОШИТ №354, НЕДІЛЯ, 3.Х.93р. 10 год. 35 хв. Дощик рушився. Як же грибарі? Іліка раненько пішла, а Михайлик її в Гусиків уже чекав.
13 год. 30 хв. Запишу в Щоденник, бо досі снідав і вже обідав з кавою. Щось читав, але мало (навіть газети не маю терпіння вичитати – вчорашні ще). Теба буде о 14-ій новини з Москви послухати. Чув, що зарубіжні агенції більш точніше і об’ємніше передають. Наче у Білому Домі сидить і генерал Лебідь, що у Придністров’ї «наводив порядок». Грубуватий генерал! На жаль, Білий Дім, а не Президента Єльцина підтримує Президент Калмикії мільярдер Ілюмжінов. Отже, в Москві й не такі вже оптимістичні перспективи. Активізувалися антикомуністичні сили. В Азербайджані наче б (чи не п’єса) робився замах на Г. Алієва, що просунувся до влади – дуже неприємний тип ще з оточення Брежнєва. В Грузії перемогу за перемогою дістають Звіядісти. Законний Президент Гамсахурдія, що був усунутий від влади силовим прийомом, назвав групу Шеварнадзе (самозванець же!) хунтою. Це добре.
На Україні зовні «тишь та гладь». Італійські стрільці (союзники Гітлера), тобто переможені привезли подарунки переможцям: ліки, одяг… Нате – живіть і видите (дивіться), як ми живемо… Гротеск, комедія, принаймні – гумор.
Що мені на нині снилося (пару кадрів чи сюжетів, але пам’ятаю лише один). У нас дві квартири. Одна в центрі на площі Театральній. Сюди просився один жидок на нічліг. Але Іліка не впустила його. Всюди тут, в сусідів, ковані залізні двері.
Важкувато за цієї погоди. Я вже, правда, живу завтрашньою поїздкою в санаторії. А в середу-п’ятницю, може, таки вдасться з’їздити в Репинний. Це буде залежати від Івана Печори.
15 год. 10 хв. Живу собі в тиші, тільки Миціка телеф передзвонила була. Читаю пресу. Іде дощ. Дві кави уже випив і чай перед тим.
15 год. 40 хв. Учора я видів у центрі Годамку – більш-менш зі смаком одягнута і намакіяжена (іноді жахливо).
Російська православна церква виступає посередником у переговорах Б.Єльцина – О.Руцкого (Р. Хасбулатова). Але регіони мудрують.
16 год. Найсвіжіше радіоповідомлення з Києва (передане туди 35 хвилин тому): у Москві уже сутички. Беруть штурмом мерію, щось там діється у районі Садового кільця (зімнутий міліцейський заслін, бойовики-демонстранти прориваються, – куди?) На Красній площі комуністи поклонялися Леніну. Жах! Лиш би Україна не вернулася в Союз! І лиш би тут не пролилася кров.
І до того з «балкона» Білого Дому О.Руцкой наказав демонстрантам, бойовикам рухатися в напрямку телецентру «Останкіно». Взяття центру – це півділа у перевороті. Невже впаде законний Президент і в Росії? Як упав у Грузії, Вірменії… Азербайджані.
Росіяни розберуться у своїх справах. Справді – най Бог боронить Україну. Від росіян і від комуністів. Але О. Руцкой чи Р. Хасбулатов, якщо захоплять владу, Україну у спокої не залишать.
18 год. 10 хв. У Москві – безпорядки, з 16-ої години Б.Єльцин увів надзвичайний стан. Біда! Йде захоплення мерії, телецентру. Що це – переворот? Як поведеться армія?
18 год. 30 хв. Я тривожний з подій у Москві. Напевно, світ у тривозі.
18 год. 55 хв. Хвилин 15 чи й 20 телебачення «Останкіно» вже й не працює. Напевно, зайняте хунтистами. Йде сигнал тільки і таблиця. Як мені це відомо зі серпня 1968 року, коли вояки СРСР зайняли Празьке телебачення. Все це я дивився в цьому телеапараті.
19 год. 20 хв. Як я і здогадався (а це так «тяжко» зробити), Останкіно зайняте. Передачі припинено.
20 год. 15 хв. Уже двічі вийшли в ефір «Вести» (російські). Як пояснив не-диктор, перший поверх «Останкіно» уже зайнятий, якийсь блок уже горить. Біда! І ще виходять в ефір ленінградський канал і цей – російський. Значить, спроба переворота.
21 год. 05 хв. Виступив по телеканалу «Росия» Єгор Гайдар. Де ж Президент? У шоці? Чи у схові? Єгор закликав помочі в народу.
21 год. 30 хв. Знову перервали фільм і з інформацією виступив єврей (най рятує Росію, як у 17-тому втопив), імені не запам’ятав, на грузинський манер. Передано й документальні кадри, як грузовиком вибивали двері в Останкіно: там погром, зайняті вже два поверхи.
Передано звернення Б.Єльцина. Але багатослівне чогось. Елітарні частини його підтримують (це відбірні війська КГБ).
Словом, Москва у війні. І хунта під червоними прапорами, звичайно. Ясно одне: тепер – або–або. Як сказав Є. Гайдар: або демократія, або концтабір.
23 год. 25 хв. Доста примітивні експромтові пере виступи різних міні діячів пройшли по каналу «Росія» – ніби на підтримку законного Президента. Могло би щось і ліпше прийти в голову. Тим паче, що деякі жидчуки демонстрували свою «аполітичність» або й приховані симпатії до хунтистів.
24 год. Наче треба йти спати (дуже рано я встав був нині чи точніше – чутливо спав узагалі). Дай, Боже, аби демократія перемогла у Москві, бо інакше біда буде й на Україні. Як добре, щоб на Україні не пролилася кров, як і досі. Це комусь не любиться.
Думаю, що це (в Москві) передсмертна агонія комуністів. Більше вони, хотів би вірити, не піднімуться, якщо тепер добре дістануть по голові.
Не чекав я такої неділі.
Завтра їду на виступи. Але як розвиватимуться події в Москві? Як далі говорити зі спонсорами? Бог поможе мені, гадаю, увидіти три свої книги в «Патенті». Два дні виступів, може, мало мене розважать, точніше – відволічуть.
1998 РІК: «ПЛОХІ МОЇ ДРУКОВАНІ ДІЛА!»
ЗОШИТ №384, СУБОТА, 3.Х.98. 1 год. 20 хв. Ідеальний, геніальний, французький фільм дали по першому каналу – «Одруження». Щиро, життєво і водночас – легкий шарж на рух Опору, війну, німців, повоєнний час і просто сімейне життя, що є монотонним. Але як сильно – сюжетно – показано одноманітність сімейного побуту, взагалі сімейного життя. Фільм легкий, нічим не перевантажений, мовби чистий і прозорий. Це – не рядовий твір. Цікаво, чи відзначений Оскаром?
Я раненько маю іти на уроки. Невже дощ не перестане? Йде сильно й тепер. Очевидно, через поле не пройду. Доведеться йти в обхід через міст транспортний. Не проспати б!
7 год. 50 хв. В останню годинку снилося робоче, падіюнівське. І гостре, динамічне. Я буду збиратися бігти. Далеко!
22 год. 30 хв. Я живу – мов на майбутнє. Тобто, що буду жити довго, бо все відкладаю роботу, відтягую, лінуючись цілий день, нарікаючи на втому. Так і сьогодні, повернувшись з Падіюна.
Я спізнився на уроки зранку. Треба раніше вставати. Десятеро дітей справно ходять. Закінчив я, нарешті, тему «Осінь у парку», почав нову. Але чи дадуть «Новини», бо вже припустилися чергової підлості: під статтею, що написав Михайлик, про школу – його прізвище опущено (зазначено – лише директорки). Михайлик подзвонив директорці – була здивована. Отже, самодіяльність – очевидно – Ірини Густій, яка відповідає за шкільні матеріали. Не сумніваюся, що Василь Густі сердитий за мою статтю про Петра Мідянку, якого він ненавидить. Михайлик збирається подзвонити В. Нитці. Подзвоню і я. Це – захист прізвища, яке не під арештом.
«Ріо-інформ» вийшло оновлене – за номером один (?!) як «Р.І.О.» (це «реформи», «інформація», «огляд новин»). Але на 16 полосах. С. Ратушняк, заграючи вже зі С. Сембером, докоряє і С. Слободянюку, що той поступив неетично, висунувши свою кандидатуру і т. д. Війна в середині клану. Підписана «нова» газета не П. Гойсом ніби, а – «Редколегія». Чи довго вони продержаться? Я так розумію, що газета буде фінансуватися С. Ратушняком і підтримуватиме його імідж, як і пообіцяно – друкувати його світлі думки шефа з нагоди всього і будь-чого, навіть «філософського».
Ясно, що культурного друкуватиметься в «Ріо» дуже мало. Інформація не вийшла й сьогодні, що тижнів три тому подав. Ніщо розраховувати й на «Корзо» (Іштван Цап хворіє, його буде усунуто зі секретаря міськвиконкому, а отже, гавкне й газета). Плохі мої друковані діла! Ще загострю стосунки з «Новинами». Плохі діла всяко!
«Новини» просвітлюють деякі деталі з міської сесії. Заступником (одним з кількох) обраний Е. Ландовський та інші Семберові підтримщики. С.Слободянюка не поставлено на перезатвердження, а отже – вигнано, як і М. Гаврилешко. Кадрові зміни ще будуть. Наївно пише у своїй статті С.Слободянюк, що він налаштований на співпрацю, якщо… Або буде в опозиції, якщо… А його просто виженуть з роботи і все.
Настрій ще й дощ добиває, як і всякі дрібні гризоти. Я боюся, що скоро в Падіюні не будуть платити зарплату. Це ніби С.Сембер десь позику взяв від банку, аби заплатити вчителям до Дня «працівників освіти» (яка глупа назва свята!). Я не буду працювати, якщо не будуть платити, бо як задарь, коли не хочеться і за зарплату?!
Нині Галайка передала мені відксероксовану якусь дивну листівку – від імені Русинської визвольної армії і щось подібне. Це В. Марина, фактично, дав для мене. Наче десь розповсюджувалося тепер на конференції оцих європейців. Це або самі безпекаші придумали, аби провокувати, або психічно хворий тип, або просто злий чоловік, ворог русинів.
2003 РІК: «ЧЕРНІЯ ЗНАЙШЛИ МЕРТВИМ У ДВОРІ СВОГО БУДИНКУ»
ЗОШИТ №412, П’ЯТНИЦЯ, 3.Х.03р. 9 год. 45 хв. Я проскочив, доки була тепла вода. І все довиправ та переполокав. Всього 23 дараби. Продуктивно! Ще єден кабат треба випрати. Я б його викинув уже, але Іліка вповіла, що може бути холодна зима та чи вкритися, чи телевізор буде можна дивитися в ньому, – ще лишаю. Навесні дещо викину. Я все так: з одної весни на другу.
Снився мені туристичний похід чи поїздка. Я в ролі туриста й знайомі (які?). Це – до захопленої справи, до нової (?) роботи, але нестабільної. Щось таке.
16 год. 45 хв. Я сходив до Олюки за горіхами, і вчув від неї страшну новину: в четвер поховали Йосипа Чернія. Впав у дворі свого будинку і вранці знайшли його мертвим… Нині дев’ятий день. Написати б якось спогади. Повертаючись уже, Олюка каже порадила, аби пішов і на дверях його галереї прочитав некролог, але там була тільки мистецька (чорна) фотографія. В галереї, бачу, чергує синьоока дамочка, я поцікавився ціною двох альбомів – А. Коцки і Й. Чернія ж (обидва по 40 гривень), дамочка запросила мене увійти, а виявляється, що це його дружина. Розговорилися, хоч говорити важко із вдовицею. Згадалося дещо.
Потому зустрів Скунциху. Вона у своєму амплуа. Петро хворий. Передав йому газету «Подкарпатська Русь» і свою брошуру із «Духнович кореневий». Але Петрові припсується настрій, як у видить мою нову брошуру. Редакція вже на пл. Корятовича.
Зустрів Ів. Барчія. Обурюється, що потьомкінством займаються у скансені. На 12-ту годину чекали Кучмиху. Вимощується каменем доріжка, щоб «у Людочки» каблуки не грузли. Це замість ремонту дахів, щоб не текли. Усі обурюються. Гоба на днях – заслужений працівник культури. Парадокс на парадоксі.
Кого я ще не зустрів сьогодні? З ким не говорив?
До речі, я висловив Олюці своє побоювання, що Полій будь-коли може заявитися і видурити від Іліки оці два портрети на 10 хвилин для перефотографування. І тогди ми їх виділи. Треба бути дуже уважним. Якось попереджу Іліку, як повестися їй у подібній ситуації, якщо би виникла (не відчиняти двері). Я по телефону вповів би, що портрети продані, – і на це мушу бути готовим. Або заставлені.
Інше. Йосип Черній наче, як указала експертиза, був отруєний чи отруївся сам. Були проблеми зі священиком, тобто похованням, бо самогубців за церковним звичаєм не ховають. Отаке я чув. Де істина? Чому в жодній з газет не появився некролог? Очевидно, завтра щось мусить бути.
2008 РІК: «У СПІЛЦІ, ОЧЕВИДНО, РУБАНИНА БУДЕ…»
ЗОШИТ №432, П’ЯТНИЦЯ, 3.Х.08. 8 год.20 хв. Падав дощ. Мокро. Я чув уночі стук крапель об підвіконня. Добре, що я назначив зустріч з Ю. Шипом у «Знанні». Зараз і буду ладитися.
11 год. 35 хв. Дощ ішов і йде. Я вже дома. Я не так уявляв Шипову книгу. Та й добре. У мене буде інакше. В Ю.Шипа люксовий папір. Говорили й про спілку. Ніби ставка буде на М.Рошка як голову правління. Ніби П.Ходанич дуже хоче залишитися, але полетить. Ніби. Це буде видко. Ішлося (ніби!) і про мою кандидатуру на відповідального секретаря, але я хворію хтось докинув. Так і є. Рубанина, очевидно, буде.
12 год. 45 хв. Я поснідав, випив каву, чекаю ефект.
15 год.10 хв. Я послухав виступ Президента перед учительством. В неділю їхнє свято.
22 год.35 хв. Мій двійник – Вячеслав Добринін – мав ювілейний концерт. Друге. Чую, що помер Ігор Римарук. Ніби машина збила. Ніби пив, не витримавши розлучення з дружиною. 51 рік. Ранувато помер. Я всього цього не знав же.
2013 РІК: «МИ З ФРАНКОМ ВЕЛИ НЕВЕЛИЧКУ ДИСКУСІЮ»
ЗОШИТ №437, ЧЕТВЕР, 3 жовтня, 2013. Цієї ночі снився Іван Франко зі своїми поемами і казками. Я цитував їх, і ми вели невеличку дискусію. Іван Франко був бадьорим і піднесеним, навіть усміхненим… (Це запис дружини Іліки під диктовку письменника. – М.Ф.)
Р.S. По-перше, заголовок матеріалу – це перший рядок з одного вірша письменника, збірка «Симетрія» (1989). По-друге, усі десять записів подані без будь-яких скорочень і до того ж тіп-топ так, як у Щоденнику. По-третє, мав намір нафантазувати ще два-три небесні записи, наприклад, від 3 жовтня 2019-го і 3 жовтня 2023 років, але оскільки матеріал зашкалює за обсягом, то залишу здійснення задуму на найближчу, мовити б по-франківському, будущину. По-четверте, маю глибоко печальні – передсмертну й смертну – серію подобенок вітця, але ще не маю сили духу й сили дяки пускати їх у світ.
Михайлик Фединишинець, син Ілони
Нагадаємо, що Роботи 25 українських та зарубіжних митців представлено на виставці в Хусті, а також, що Відчути себе снайпером вчили краян закарпатські Нацгвардійці
Вас може зацікавити: «Мій рідний край» Василь Дуб презентував персональну виставку. ВІДЕО