Леся Долбня-Сорока створює вишуканий великодній декор
Леся Долбня-Сорока створює вишуканий великодній декор. І це – не тільки писанки! Вона – не тільки талановита майстриня, але й волонтерка, підтримує ЗСУ, допомагає військовим та вміє поєднувати творчість із доброчинністю.
У наших майстринь золоті руки. До чого вони беруться, уміють перетворити на справжні шедеври. Унікальні вироби зроблені у єдиному примірнику і зігріті теплом власних сердець. І стосуватися це може абсолютно будь-яких сувенірів, декору, прикрас чи оздоби.
Активна, вольова, рішуча
Леся Долбня-Сорока із Ужгородщини викладає у Академії культури і мистецтв Закарпатської обласної ради і є завідувачкою клубу у Великих Лазах. А у вільний від роботи час займається творчістю. Майстриня створює і великодні вінки, і працює над декоруванням кошиків і робить три види унікальних писанок.
Вона – неймовірно активна, вольова, рішуча, завжди генерує ідеї, вигадує якісь цікавинки, але в той же час дуже скромна. Пунктуальна, відкрита до діалогу та всебічно обізнана. Такою є пані Леся.
Загалом у її доробку сотні, а може й тисячі різноманітних робіт. Працює вона не в одному напрямку. Створює і різні сувеніри, і декорації, і прикраси. Для розмови ми обрали тему святкової атрибутики до Великодня.
Навчилась, бо треба було
«15 років тому я прийшла на роботу у клуб і саме тоді там потрібні були писанки для виставки. Але їх не було. Що робити? Взяла і купила. Проте обійшлося дорого. Тому вирішила, що краще навчуся їх робити сама. Тож створюю декоровані пасхальні яйця вже п’ятнадцятий рік. Як навчилась? Дивилася відео в інтернеті, пробувала, експериментувала, поки не вийшло так, як треба. Були роки, коли робила дуже багато писанок. Загалом творчість мені дуже подобається у всіх її проявах. А всьому, що зараз умію, навчилася сама. Зазвичай виріб, над яким працюю бачу по-своєму, а не так, як показують інші майстрині у відеоуроках. У мене три види писанок: із ниток (мотанки), обтягнуті тканиною та оздоблені різними декоративними елементами, а також із викладеними нитками узорами. Цей, третій вид, виготовляється найважче. Мотиви вигадую сама. Найбільше до снаги мені квіткові узори. На вигляд усі писанки гарні, сучасні і підійдуть як до кошика, так і до будь-якої композиції», – розповідає умілиця.
Робота клопітка
Над однією писанкою пані Леся працює приблизно годину.
«Писанка з ниток робиться довго. Перш за все потрібно продути яйце. Воно може бути будь-яким. Але я надаю перевагу качачим. Можуть бути і гусячі, які міцніші і більші за курячі. Потім яйце треба обмотати ниткою, змоченою клеєм. Використовую ПВА. Але найважче чекати, коли яйце підсохне. А висихає досить довго. Цей процес займає точно годину. Нитки люблю використовувати меланжеві, з переходом кольорів. Якщо мова про тканинні писанки, то вирізаються чотири шматки матерії, якими обклеюється яйце», – наголошує вона.
Сам процес писанкарства закарпатка вважає неймовірно захоплюючим, але… як і в будь-якій роботі… у творчості бувають труднощі.
«Найважчим у виготовленні писанки є такий момент, коли робиш-робиш, а потім випадково зачепиш нитку, вона стягнеться і всі зусилля виявляться марними. Проте коли працюю, релаксую і насолоджуюся, мені приємно щось творити. Загалом у мене жодна писанка не повторюється, кожна унікальна у єдиному примірнику», – стверджує майстриня
Материнство і творчість
Пані Леся зізнається, що дуже багато писанок робила тоді, коли народила молодшого сина і мала багато вільного часу.
«Син з’явився на світ саме в передпасхальний період, тож я писанки робила прямо у пологовому. Справа в тому, що в нас були проблеми зі здоров’ям дитини і його виписали аж через два місяці. Я зайнялася творчістю, аби відволіктися, заспокоїтися, перемкнути думки. Звісно ж нервувала… а творчість у ті часи була рятівною», – зазначає вона.
Щодо великоднього декору, то він займає у житті Лесі Долбні-Сороки окреме місце. Зокрема, настільні композиції, вінки та кошики.
«Корзини я не плету сама, купую їх у Ізі, а потім сама вдома декорую, – розповідає умілиця. – Прикраси підбираю за кольорами. Довкола кошика протягаю бавовняну ажурну стрічку, а потім доповнюю виріб декором, наприклад, квітами. Підручні матеріали купую тільки якісні, замовляю з Польщі. Такий декор прослужить і 10 років, і більше, не втрачатиме ні кольору, ні привабливості», – наголошує умілиця.
Смак не підводить
Пані Леся зізнається, що щороку з декору у тренді щось нове.
«Практично кожен рік заходить у моду щось нове. Торік, наприклад, у треді були масляні кольори, а також білі. Щодо декору, то користувалися попитом фарфорові зайчики, у 2024 році вони мали бути золотистих барв. Це ж стосується і яєць для оздоби виробів. Між іншим, цей колір пасує до будь-якого іншого, неймовірно ефектний», – стверджує вона.
Є у доробку закарпатки і зовсім крихітні вироби, і дуже великі.
«Найменший кошик, який я декорувала був усього 10 сантиметрів у діаметрі. Мініатюрний такий. Його в мене замовили у Київ. Це було три роки тому. То для ляльки, але в нього треба було помістити пасочку. А от найбільший робила два роки тому – десь більше пів метра. Пригадую, був дуже великим. Декорувала для закарпатської родини. Загалом у нас є тенденція нести в церкву багато чого і кошики закарпатці купують великі. А от із інших областей України замовляють у рази менші корзини, або ж середні. Наприклад, у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення і до нас приїхало багато ВПО, було чи не найбільше замовлень на кошики. Але цікавили їх саме не надто великі вироби. Був у мене також один цікавий випадок. Якось мені замовили великодній віночок. Він мав бути з писанками, але не з магазинними, а з рукодільними. Тож я його оздобила своїми і виріб дуже сподобався замовниці», – запевнила майстриня.
Вироби активно брали у прифронтові зони
Також Леся Долбня-Сорока каже, що чимало виробів у неї брали у прифронтові зони, а також за кордон.
«Переважно у інші країни везуть кошики наші ж земляки. Зокрема, брали в Іспанію, Італію, Чехію, Словаччину та в інші держави», – зізнається вона.
У середньому декорування одного кошика в умілиці займає один вечір, якщо під руками є всі підручні матеріали, заготовки. При цьому вона працює 2-3 години на добу.
«У мене немає вихідних, – стверджує майстриня. – Тому доводиться працювати виключно вечорами та вночі. Вдячна чоловікові, що підтримує мене у творчості та у всіх починаннях. Крім того, менший син дуже хоче мені допомагати.
У перспективі пані Леся дуже мріє відкрити власну творчу майстерню.
«Хочеться щоб це був не просто магазин декору, а з зоною для проведення майстер-класів. Аби це була така собі майстерня талантів», – запевняє вона.
Тож хочеться побажати креативній і обдарованій закарпатці, аби її бажання неодмінно здійснилися.
Нагаємо, що У 23 Роман став оператором безпілотника у 128 Закарпатській бригаді, а також, що Учень із Хустської громади представить Україну на олімпіаді в Арабських Еміратах
Вас можзе зацікавити: Роботи 25 українських та зарубіжних митців представлено на виставці в Хусті