Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО
Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО. Колись ця затишна вуличка, яка залізницею ділиться на дві частини називалася Заміською. Знаходиться вона справді практично на околиці міста в районі залізничного вокзалу. До переїзду, який досі хустяни навіть не німецького походження називають «штреком» зовсім коротка частина вулиці. Довша – на іншій частині. Закінчується вона практично польовою дорогою до Тиси. Звідси також можна вийти манівцями до гори Гурка, розташованої неподалік. Тож коли у Хусті з’явилися німці, коли почали забудовувати вулицю Німецьку? Через що довелося пройти цим людям у радянські часи і чому їх ще називають швабами?
Чому шваби
Етнічних німців на вулиці майже не залишилося. Більшість виїхали. Ті, що залишилися, здебільшого добре розмовляють угорською, німецьку практично забули. Власне мешканців німецького походження на вулиці не більше 10 родин. Хоча німці жили в давнину у Хусті не тільки на цій вулиці, та тут їх було найбільше. Їх називали швабами.
Як пише «Вікіпедія», шваби – це німці, котрі розмовляють швабським, або південнонімецьким діалектом німецької мови. Проте в нас, на Закарпатті, швабами називали усіх німців, не надто вникаючи, яким там діалектом вони розмовляли. Навіть тих, хто приїхав на наші землі з Австрії охрестили швабами.
Продюсер, режисер, журналіст Олександр Герешко з Ужгорода дуже цікаво описував швабів:
«Було у Німеччині таке плем’я – Suebe. У Швейцарії та французському Ельзасі поняття «шваби» використовують в негативному сенсі, пам’ятають «швабські війни». Не любив швабів і Гітлер. Вони чудові воїни, але мають високі морально-етичні норми і не сприймають теорії «надлюдини». Протестанти в цьому колі мають величезний вплив. Та як же шваби опинилися на Закарпатті? Війна Австрії з Туреччиною 1737-го року призвела до спустошення земель, які стали згодом колонізуватися. Марія Терезія заохочувала заселення земель корони між Тисою і Тімішоарою. Німцям дозволялося зберігати мову і релігію. Баржами Дунаєм вони транспортувались до Будапешта, звідки розходилися далі. Колоністи були, як правило, молодшими синами із селянських сімей, не мали шансів налагодити хороше життя. А на новому місці отримували фінансову підтримку та податкові пільги. Серед перших емігрантів було мало жінок, тому багато з них залишалося неодруженими».
Також він додав: «Культурні, дбайливо оброблені ділянки на околицях добре підгодовували місто. Шлюби укладали лише між собою. Чисельність швабів слабо зростала».
Радянські репресії
Не любив штабів не тільки Гітлер. Ще більшу нелюбов до них виявляла радянська влада, яка прийшла на Закарпаття після Другої світової війни. Відомо про масові репресії етнічних німців, які проживали на території Закарпаття, у тому числі і в Хусті.
Багатьох відправили на заслання до Сибіру і велика частина цих людей додому так і не повернулася, загинула у неволі. Везли людей, як тварин, у вантажних вагонах. Зверху був отвір, куди їм раз на день кидали їжу. Це міг бути оселедець після якого дуже хотілося пити. А води не давали, тож нещасні бранці змушені були пити власну сечу. Унизу вагонів був інший отвір – така собі вбиральня. І туди змушені були ходити справляти потреби як чоловіки, так і жінки, які вкупі знаходилися у вагоні. Варто додати, що жінка, яка розповіла цю страшну історію, просила не називати ні свого імені, ні прізвища, хоча це трапилося не з нею, а з її мамою. Це свідчить про те, що комуняки настільки залякали людей, що їм досі страшно і боляче згадувати минуле.
Більшість так званих «швабських сімей» Хуста саме в той період перестали спілкуватися рідною для себе мовою, воліли позиціонувати себе угорцями і говорити навіть між собою угорською.
Як заселялися німці
Існує версія про те, що перші німці прибули на територію сучасного Закарпаття ще у ХІІ сторіччі, коли угорський король Гейза ІІ запросив їх на свої землі, які були вкрай спустошені, знелюднені внаслідок міжусобиць, набігів половців, монголів та епідемій.
Тож для прискорення процесу відбудови у другій половині ХІІІ сторіччя уже Бейла IV також запрошує з різних регіонів Саксонії і Баварії ремісників та дрібних торговців. Заселялися вони переважно у верхньому Потиссі: Берегові, Вишкові, Хусті, Тячеві. Проте назви вулиць Німецька та Швабська збереглися лише в Хусті та Ужгороді. Власне ці поселення вже документально зафіксовані і датовані, щоправда, вже ХIV сторіччям, а саме – 1360 роком. Тоді наш край входив до складу Угорського королівства і Людовик І Великий запросив німецьких колоністів до Хуста, Тячева, Солотвина та Сигета. Вони мали контролювати видобуток солі на шахтах Солотвина. Німці одразу внесли у процес серію коректур і вдосконалили його. Також існує гіпотеза, що німці, які поселилися тут у цей період, і почали будувати Хуст, зводити будівлі, які зробили населений пункт містом.
Наступна хвиля міграцій була аж у кінці XVIII сторіччя. Тоді правителька Австро-Угорської імперії Марія-Терезія та її син Йосип проводили політику переселення на Закарпаття уже не тільки німців, але й австрійців із метою розвитку соляної, лісової та іншої промисловості. Тож колоністи отримали у власність і землі, і керували лісозагівлями та сплавом деревини, зайцмалися сільським господарством, розводили худобу.
Остання, третя хвиля, заселення нашого краю німцями, але вже не така масова, була в ХІХ-ХХ сторіччях.
Цікаво, що в Чехословацький період Хуст був найбільш строкатим за етнічним складом, мовою, культурою і віросповідуванням містом у всій Чехословаччині. За даними перепису 1930 року, із 17 833 осіб, які проживали у місті, 9373 були українцями ( на той час їх називали русинами), 4724 — євреями, 1505 — чехами і словаками, 1441 — угорцями і 744 — німцями. Згодом на німців у нашому краї чекали далеко не кращі часи і вони вже почали виїжджати на свою історичну батьківщину.
Як живуть хустські німці
У попередні роки, як пригадують ті, хто залишився у місті, їхні пращури займалися сільським господарством, мали господарство.
«Мій дід мав землі, – розповідає Ганна Сайберт. – Мав два будинки на нашій вулиці. Але один із них коли прийшли совєти, забрали. Землі також відібрали».
На Різдво дружні місцеві німці збиралися за святковим столом цілими родинами. Однією з традиційних страв були бобальки. Вони були солодкими і пеклися із дріжджового тіста у вигляді кульок. Туди додавалися горіхи, молоко, ванільний цукор. На Великдень діти вірили, що кролики розкидають пасхальні яйця і малеча відправлялася на їхні пошуки. Були й гнізда, у які помішали ці фарбовані писанки. Також перед Пасхою кололи кабана і допомагати приходили всі родичі, разом готували ковбаси, гурку, і «помічникам» пакували ще й із собою м’ясні пакунки.
На жаль, зараз багато звичаїв втрачено. Пані Ганна наголошує, що зі старшого покоління німців на вулиці майже нікого не залишилося.
«Наприклад, із Ковачів нікого тут не залишилося. Мама їхня австріячкою була, а батько – шваб. – зазначає вона. – Німці ще Гергардти, Моргентали, Сайберти, Вайнраухи… Загалом у нас є німецька спільнота, головний офіс знаходиться в Чинадієві. Вони нас підтримують. Перед переїздом у нас раніше був садочок і колись німецька община міста збиралася там. Проводилися концерти, усілякі зустрічі».
Колись хустські німці також тримали гусей і проводили піроскуби, на Різдво співали німецькі колядки, а практично біля кожної хати були колодязі. Сама вулиця раніше була тільки до провулку, зараз вона забудована майже до берегоукріплення біля Тиси.
Нагадаємо, що Коли у Хусті почали з’являтися аптеки і що в них продавали. ВІДЕО, а також Коли у Хусті з’явилося світло і як освітлювали вулиці в давнину
Вас може зацікавити: Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав