«Світ цією війною скалічений. Більшовики скалічили ХХ вік»
Світ цією війною скалічений. Більшовики скалічили ХХ вік. Особистий Щоденник Володимира Фединишинця з точки зору «ювілеїв» 9-травневої так званої Перемоги
Ажіотаж навколо 9-травневого 80-річчя так званої Перемоги нині – пристойний. Як не крути, а увага прикута, зокрема, й до проклятої Москви, параду, іноземних гостей, які так чи інакше прибудуть підтримати скаженого диктатора. Словом, гну до того, що й письменник Володимир Фединишинець узрів світ 9 травня, лише 1943 року. «Родився дітвак Ладьо в Олени 9 мая 1943 года – тіп-топ за два годи до поразки Імперії зла від Германії – в с. Липинний», – так письменник був епатажнувато представлений у нашому родинному журналі «Айно» в 1997 році.Що прикметно: отець не любив свій деньчик. Саме через збіг із так званою Перемогою. Пливе на гадку, як у 2008 році, відзначаючи своє 65-річчя в літературному музеї Спілки письменників, різко негативно висловився про Перемогу – мовляв, вона принесла Підкарпатській Русі чимало трагічних бід в особі Йосипа Сталіна, через встановлення комуністичного режиму. Активно, з усмішкою заперечила письменнику бібліотекарка, ветеранка Олена Закривидорога, чим викликала в присутніх легке пожвавлення, додала вечору милого драйву. Це так – до слова.
Аксіома: інтерпретація ключових історичних подій – штука вельми примхлива.Ще вчора-позавчора майже півтоліття осінь 1944 рокуофіційно вважалася довгожданим визволенням Підкарпатської Русі Червоною Армією від угорського буржуазного гніту, споконвічною мрією закарпатців про возз’єднання Карпатської Україниз великою Ненькою, проте після розпаду Союзу, з початку 90-х свобода слова дозволила вже чи категорично заперечувати, чи сумніватися в цьому. А повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022-го вже остаточно поставило все з голови на ноги навіть для обивателів: восени 1944 року відбулася радянська окупація окупованої угорцями території, яка належала Чехословаччині. Айно, ось така історична фігуральність. І таке першорядне: мене вже давно, років двадцятьіноді мучить мисль, що чому ми, а особливо великі, гикой усесвіт, карпатоукраїнці виплекалив собі ненависть до Сталіна? Та навпаки – повинні щодня дякувати йому за диктаторську загарбницьку вдачу, за те, що Закарпаття нині в лоні матері України. Адже Віссаріонович жорстко й жорстоко втілив у реальність мрію Августина Волошина і Ко. Хай там як, але Перемога так звана тому, бо врештіпринесла на Срібну Землю набагато більше горя, ніж радості. До речі, переможені німці нині живуть набагато ліпше, ніж переможці пострадянського простору. Після поразки Німеччина усвідомила свою людиноненависницьку сутність, встала з колін, трансформувалася і знову стала провідною в Європі, натомість Росія всіляко застрягла, ачей, у середині ХХ століття. Путін уже керує Росією майже стільки, як Сталін Радянським Союзом. Ну це так – мої думи, думки і роздуми з приводу 80-річчя так званої Перемоги…
Останні два-три місяці всі 437 загальних зошитів особистого Щоденника Володимира Фединишинця, який він вів упродовж 1966-2017 років, стоять у мене вже не в шафі на поличках, а просто на столі. Увесь духовний скарб розкладений на 22 стоси по 20 штук. Так я легко орієнтуюся в тому чи іншому періоді. Отже, подаю чергову порцію щоденникових записів, пов’язаних з 9 травня. Я навмисне зосередився на ювілейчиках і ювілеях так званої Перемоги, себто на її 25-, 30-, 35-, 40-, 45-, 50-, 55-, 60-, 65-річчі. А 9 травня 1966-го і 10 травня 2014 років – це так, для розбавлення й обрамлення. Я не маю права редагувати погляди вітця – мій синівський обов’язок їх оприлюднити. Але, наприклад, з його своєрідними антисемітськими випадами, якими піціцько просякнутий Щоденник, я не згоден. Колоритний нюанс: пускаю записи в світ у нагоді 4-травневого дня народження пречарівної Насті Каменських.Поїхали:
1966 РІК: «ЧЕСНЕ СЛОВО, ЯКИМ ДУРНЕМ БУВ Я…»
ЗОШИТ №1, 9 травня 1966 р. Чогось захотілося спати удень. Мир з дружиною – вічний і нерушимий.
Переписав частину любовних листів до О. Гіги, дівчини наскільки гарної, настільки ж пустої. Чесне слово, яким дурнем був я, коли писав відправляв такі листи дівчині особі, що не мала до мене ніяких почуттів, окрім почуття забавності.
Переглянув фільм «Гадюка» (кіностудія ім. Довженка за оповіданням А. Толстого).
1970 РІК: «ПАВЛО БІДЗІЛЯ ПРАЦЮЄ НАД ІЛЮСТРАЦІЯМИ ДО ПОЕМИ «РЕПИННИЙ»
ЗОШИТ №14,9 травня 1970 р. Няньо, звичайно, прокинувся першим, одягнувся і вже спати не дав нікому, кажучи жартома. Я ще й не вмився, як відчиняє двері… Павло Бідзіля. Дістав звільнення на суботу й неділю. Я вгостив його, на дорогу дав ще пляшку шампанського. Каже, що написав мені листа великого. Як пішов, прийшов лист. І справді великий, і справді емоційний. Хороший хлопець! Приємно, що зрозумів, власне, сприйняв поему. Захоплений її ритмом, темпом, звуком, як пише. Отже, ще один доказ: хто хотів, той зрозумів полюбив поему. А силованим оком дивитися не можна. Скільки раз я ще повторю, що люди мене зрозуміли, які хотіли це зробити. А мої упередженці най «не розуміють». П. Бідзіля, каже, працює вже над ілюстраціями до поеми «Репинний». Я буду просити видавництво, аби доручило оформлення моєї першої книжки йому.
Зайшли поздоровити мене з днем народження теща, Пітій, а Галайка з Надькою вже пізнувато ввечері).
Вдень я працював над романом, зупинився на 543-ій сторінці. А як вернулася Іліка і няньо, що ходили з Душкою в амфітеатр на свято Перемоги, я перемайстровував зі старим коробку на машинку, бо завеличив і єдну, і другу.
Вночі падав великий дощ, страшні гримоти і блискання.
1975 РІК: «…ЗНОВУ І ЗНОВУ ЗІШТОВХУЄ МЕНЕ ЖИТТЯ В ОПОЗИЦІЮ»
ЗОШИТ №69, Ніч на 9.V.75 р.0 год. 45 хв. Най би ці дурні мали свої думки, – якби лише експериментували на кроликах, а не на людях.
1 год. 15 хв. Сьогодні Шеба з Федакою тероризували Тамару… Якраз говоримо з Басарабом, що в мене склалося нелегке становище – тільки йти, йти геть і все. Бо ж зачинається стара пісня. Я, звичайно, наколов би Шебу по-репинському, якби ж залишився в експозиційному відділі, здавши бібліотеку. Він же по-лютнянському зо мною і поступив: пообіцяв, що переведе й не перевів. Я, правда, цього не зроблю. Вигулявся нівроку. Та й доста. Дехто гуляє більше. Ну, мені вдалося стільки.
Не є з ким працювати в музеї – від мала довелика. То – шизофренічка, то – гордун, то – злодійкуватий, то – проститутка… Ну, й працюй!..
Шкода такого прекрасного музею. Шкода нашої культури, що в таких байдужих, бездарних руках.
х х х
Я впевнився, що в музеї на дурнях виїжджають.
2 год.Не спиться мені. Книжку беру до рук – одну, другу, третю. Читаю чи думаю.
П’ятниця, 9.V.75 р.9 год. 30 хв. «Ось» і 32 роки мені. І в 32 роки невлаштованість в житті, визначеність. Доля!
18 год. 20 хв. Дощить сьогодні. Панство «намітило міроприємства», які не відбулися: на площі Театральній, в амфітеатрі.
Михайлик вчора забивав гвіздки (на пл. Театральній робили сцену підмосток), набив мозіль. Сьогодні каже:
– Правда, татку, коли я буду майстром, то такого мозіля не буде.
Це на мої вчорашні слова:
– Коли підростеш, будеш майстром і не будуть руки боліти, якщо забиватимеш гвіздки.
Як я відзначив сьогодні свій День народження? Михайлик проспівав мені «Каравай, каравай…» Може, зайде ще Галайка з дітьми, теща. Батько сердиться на мене, мабуть, за те, що я не був на похоронах, – не приїхав, хоч приїжджав завжди. Най сердиться. Просто шкодую його як старшого чоловіка. Але він до мене ставився і ставиться не як до сина, а як до чужого чоловіка. Через те й боляче. Через те й не озиваюся, коли мовчить і він.
х х х
Я радий, що йде дощ. Якось так мляво і тихо на душі.
Басараб, мабуть, поїхав на Гуцулію. Я ж вирішив себе не втомлювати дорогою, тим паче, що в тих місцях я бував.
Якраз Іля по небу на колісниці злегка катається. Но І чудесно! Набридла оця святоманія, урочисті гарячки.
Людина, як їжак. Відчуваючи небезпеку, згортається в клубок, вистовбурчує ігли. Так і я. Зостаюся без роботи. Невесела штука. І тому знову і знову зіштовхує мене життя, сама влада (з її непорядками) в опозицію.
Що мене чекає в 32 роки? В 32 – як у шістнадцять, починай дорогу, зачинай життя.
1980 РІК: «НЕ ВІДЧУВАЮ ПОТРЕБИ ПІДВОДИТИ ЯКІСЬ ПІДСУМКИ…»
ЗОШИТ №164, П’ятниця, 9.V.80р.
10 год. 20 хв. Вже й день народження. Зранку тюльпанами (у своєму стилі) поздоровила мене Іліка з Михайликом. До речі, і вчора не був І. Петровцій першим (моя мама і теща мене поздоровили значно скорше). Згадав я і про І. Петровція… А вже й перших гостей я «прийняв»: Марійку Цугорку, а за нею зайшла і Ліля – Аітова – моя «любов». Я якраз голився, лезом, в майці був. Тобто оригінально гостей зустрічав, пам’ятно.
Я з ними, звичайно, мусив випити. Оце й чую в голові. Ілі підштовхує мене до філософствування. До речі, я не відчуваю потреби (зараз) підводити якісь підсумки свого життя, хоч 37 – це (все ж) якась віха, бодай Пушкінський вік. Знову Пушкін… Ну, той Б. Бурсов мені внушив… До речі, останні дві глави його книги більше цікаві, аніж глибокі (я вчора увечері дочитав «Критику как литературу»). Читав ще М. Арнаудова «Психология литературного творчества». Трохи поверхове дослідження, але цікаве, цікаве, – прочитати потрібно.
Ось що я читаю, з чим іду, живу, до чого дочитуюся у свої 37 років.
18 год.Уже відгостював В. Басараб з коханою Анею (якій я подарував «Секунди серця»); годин 6-7 гостювали (в принципі достатньо), їдуть в Стужицю. А вчора Аня з В.Басарабом були на 40-річчі Юстини (святкували в ресторані, 12 чоловік). Говорили ми про те, що нас хвилює, звичайно. А вчора десь неув’язка була: Басараби й Скунці не одиночилися (Скунців не повинно було бути).
1985 РІК: «…ДІТЕЙ ГАНЯЮТЬ ВІТАТИ ВЕТЕРАНІВ»
ЗОШИТ №253,Четвер, 9.V.85 р.9 год. 30 хв. Ну осьі моя закономірність, що 43-го народився і 43-ій пішов… Раз у житті буває.
(Долоня права мене так свербить! Хто це позивається до мене в гості?!).
Я пізно ліг і дуже спав би, але… Жартуємо з Ілікою, що треба вставати, бо І.Чендей мене прийде вітати… («Моє шанування!»)
Я не виспався, бо Михайлик перед сьомою вже виходив – дітей ганяють вітати ветеранів. Він пішов десь на вул. Станційну, ще досі його немає. (І сон порушаний. Іліка також каже, що в оці вранішні години кошмари снилися. Це ж і погода міняється).
10 год. 05 хв. Марійка Цугорка забігла мене поздоровити (я не чекав). І подарувала Галасову тарілку.
10 год. 20 хв. Маршал оборо і Міністр оборони С. Соколов оговорився, що війна понесла 12 мільйонів жертв… (Замість 20). Я дивлюся парад. При виступі з трибуни Мавзолею. Прикра обмовка чи єврейська затія… Помилка, яка залишиться не покараною.
10 год. 35 хв. Іліка вже телефонувала з амфітеатру. В.Басараб опинився там. І допитувався, чи я буду відзначати день народження… Іліка йому каже, аби передзвонив, бо я своєрідно буду відзначати (своєрідно, тобто ніяк, але так вона не сказала). В. Басараб же допитувався своє. І, каже Іліка, – Н. Кондратенко мене поздоровляє. Це ота з фіолетовим волоссям.
10 год. 40 хв. Теща подзвонила, поздоровила і побажала натхненності.
11 год. 10 хв. Парад скінчився. Я хотів подивитися на ту нову техніку (ішла й стара). Грошики на вітер. Власне, ресурси. Аж дим стояв над Красною Площею.
11 год. 25 хв. І мама подзвонила, лише перервали-сьме розмову, бо вона мене погано чула. Та більше поздоровлень маю на 42 роки, як на 40-річчя.
11 год. 35 хв. Я реєструю дзвінки. Щойно Скунциха подзвонила.Я вже хотів прилягти.
12 год. 40 хв. Від Тетяни маю листа. Але офіційна людина, офіційна. Збирається у Карпати. В «М.З.» в інформації про нові книги згадано й «Сині серпантини». Це добре. (Подарунок від «М.З.»)
12 год. 55 хв.Позвонив і В.Басараб, що зараз зайде, і мама знову. І знову біда з тим Федором. Хижа тече зовсім. Загрожує мамі, обзиває, говорить всяко. Кажу, аби на то нич не давала, до серця не брала, бо що від п’яниці чекати… Шифер отой лежить у дворі, а перекривати нікому. Я не знаю, що мамі й казати. Усе одно вона мене не послухає. Лише втішу її та й усе.
13 год. 10 хв. Михайлик міцно заснув. Я придурив його до ліжечка, як вернувся додому. Це ж після поздоровлення вони «робили» ще живий коридор, там чекали. Я так розумію, що якесь і непогодження в діях. Бо ліпше би ветеранам було подивитися московський парад, а потому собі йти парадувати.
14 год. Слава богу, Михайлик спокійно і міцно спить. Обіцяного гостя – В.Басараба – ще немає. Я і не страдаю, правда, від самотності.
24 год. Деяка хроніка дня й роздум. Але до цього якось (ще вдень) згадалося було, що Кравченки в університеті переслідували дуже особисті цілі (крім докторантури, й пиха). А напад на Дзендзеля, що він спрямовує всі дослідження, на діалектологію, є просто шкідливим для Закарпаття. Це не треба забути. А те, що робить Дзендзель, є потрібним і вагомим для Закарпаття. Виходити з цього потрібно і в оцінці людей.
Хроніка. Зайшли В.Басараб зі своєю Анею. Я пригостив кавою. Але Василь натякнув на шашлики. І ми сходили на шашлик. Ще й Михайлика позвав. Дощик нас знову повернув до хати. Сік, кава.
Що приповів В.Басараб мені? Десь у Спілці торгувалися В.Кохан і В.Густі (?), чи поздоровляти мене з днем народження, чи ні (і висловлювалися проти мене). Детально не знаю. Але це точно (пізніше притвердив й І.Долгош). Десь там В.Кохан уже завіз якісь вітрини для майбутнього музею. Начеб страшно те виглядає. І мертві й живі там будуть мати біодовідки, книги (розділ свій). І наче все.
А ось потелефонував І. Долгош, що – мовляв – є пайок і щоб передав В.Басарабу (той не хотів що зголоситися, що тут є), назначив зустріч біля «Білочки», куди ми й підійшли.
Іліці вже здалася задовга бесіда біля машини на вулиці. Вона хотіла пайок у жменю, гроші на долоню та й додому. Але не так ото. Зайшли до Ані. Мова зайшла про спілчанські діла, В.Вовчка, П.Угляренка і т.д. Ачей, від Адама й до Єви і теоретично (про ситуацію). І. Долгош говорить правильно. Я зачинаю і вірити йому. Але чи можна вірити І. Долгошу? Звичайно, він як і В.Басараб (і чи не кожен у Спілці!), хотів би керувати. Хоч керівна посада й зваблива, та нелегка. Це би треба усвідомити, зрештою. Треба, отже, якось би згуртуватися. Думка І. Долгоша (в підтексті). Але як піднятися над дріб’язком? Як поставити особисті інтереси нижче загальних?
(Ішлося навіть і про мою партійність).
В. Басараб мітко назвав баластом прошарок В.Густі – В.Ігнат – В.Вароді – В.Матіїв (хто там ще?). Сподобалася мені думка І.Долгоша: хто ж на підході у Спілку. І він перераховує жидів і подібне: П.Часто, Н.Панчук, Л.Дмитришин, В.Бахно, Г. Малик… (Це графомани й бездарі, але уже з книжками!) Хто ж їм протистоїть із закарпатців? Трудно назвати… (А в перший ряд можна додати ще й Б.Кушніра, П.Сідлецького, тих же К.Бібікова й А.Афанасьєва). Картина сумна.
І.Долгош і резюмує, що мені (бо ж молодший) працювати у Спілці. А чи дадуть? Бо такі, як П.Угляренко й Ф.Кривін готують же собі зміну в особі П.Част(а)…
Непорядок і в парторганізації. Тут І.Долгош добре нагадував В.Басарабу про його непослідовність (навіть про І.Світового-паскуду було згадано). Іліка підкинула слово: – Трус!
Так, Василь трусливий, звичайно. Чи зуміють вони повергнути П.Угляренка. Тут потрібні спільні дії. А якщо з них один струсить?
(Ще таке. Нині мама казала мені: ходять чутки в селі, що пляшка водки буде коштувати 15 крб. Якби!).
Висновок: це добре, що ми поговорили. Можливо, ця розмова щось дасть для майбутнього. Я питав і перепитував Іліку, чи переконливо говорить І.Долгош, чи можна йому вірити? Він говорить, чорт візьми, логічно. Чужаки нас не шануватимуть, ані нашої культури.
Якось І.Долгош проговорився, що був у Львові. Якби лише негативно не вплинув на Р.Федоріва і щоб той не зарізав мій роман. (От як я і вірю І.Долгошу!)
Над цим усім потрібно думати. Галицькі євреї беруть верх ув Ужгороді, займаючи керівні посади. Може, це й програма. А ми – цуцики, + не зуміємо протиставити їм себе. Сил не будемо мати.
Ніч з четверга на п’ятницю, з 9 на 10.V.85р.1 год. 20 хв. Резюме.Отже, так оригінально-таки я відзначив свій день народження, майже вісім годин провівши не вдома. А приходила до мене теща й Галайка (я потому передзвонив). Забув занотувати, що Скунциха приповіла, а потому притвердив і В.Басараб, що у Спілці на табло виписано чи зазначено серед травнево народжених і моє ім’я. (Це робота В.Кохана, я «щасливий»).
Наче крупно підвищили платню працівникам районних редакцій газет.
Я так і не послухав програму «Час»: як це С. Соколов обмовився, що війна взяла 12 млн. жертв, чи я очувся (але навряд). Думаю, цей момент приглушили, або викоротили («Далее тов. Соколов сказал…»).
1 год. 40 хв. Воно б і пора спати. У таких думах і пішов мені 43-ій рік… Я і не усвідомив, коли та як він пішов.
Михайлик буде справжнім письменником: він зачитується «Мертвими душами» (спить уже), дивується з майстерності опису М. Гоголя. Іліка й І.Долгошу казала, що зміна росте – син. Зміна!
1990 РІК: «ЛАТВІЯ ВЖЕ ЦІЛКОМ ПІШЛА ЗА ЛИТВОЮ, ЕСТОНІЯ – ТЕЖ…»
ЗОШИТ №322,Середа, 9.V.90р.1 год. Я ще дивився телевізор. Дуже наповнені нічні новини. Маса повідомлень зі світу, і внутрішніх. Латвія вже цілком пішла за Литвою, Естонія – теж. Литва вже оголосила економічні санкції проти СРСР: на 10% скоротила поставку м’яса у всесоюзний фонд. Мудро! В оцьому нинішньому телемості йшлося про Прибалтику.
Новини короткі, насичені.
1 год. 25 хв. Я ще думаю над вступними статтями до альбомів зі своєї колекції – тарілок і вишивок. Зробив деякі нотатки. Навіть макет уявляю. Обох альбомів. Я прицілююся до видавництва «Мистецтво».
2 год. Пора спати. Уже 9-те число (по-місцевому). Вітаю сам себе зі 47-річчям. Вік Т. Шевченка! А що досягнуто?
9 год. 10 хв. Уже газдую.
11 год. 10 хв. З Москви передавали військовий парад.
В Іліки нині у «Вістях Ужгородщини» вийшла поезія в прозі «Віщий вогонь». Філософський шкіц.
13 год. 20 хв. На годину й здрімнув. Порядок швиденько зроблю на столі – для гостей треба звільнити стіл.
1995 РІК:«ЛЕХ ВАЛЕНСА НАГАДАВ УСІ ЗЛОЧИНИ СРСР ПРОТИ ПОЛЬЩІ»
ЗОШИТ №364,Вівторок, 9.V.95р.0 год. 25 хв.Іде вже мені до виповнення 52-ох років. Я забув ще раз перезвідати маму, але знаю, ніби я народився вполудне (по-нашому у півпершої, се по-теперішньому – по-київському о 13 год. 30 хв.).
10 год. 45 хв. Спав добре, сон не згадається. Мокро надворі. Як і казав прогноз. Іліка у трансі, на жаль (треба було вчора дати хоча б півтаблетки).
11 год. 55 хв. Злива поздоровлень по телефону: теща, Галайка, Миціка… Іліка подарувала мені дублікат книжки «Унгвар тиртенете» К. Мейсароша, Міша – два соки («для нас»). Я поставив скромний сніданок.
13 год. 30 хв. Я подивився репортаж з Поклонної гори, виступи гостей Клінтона, Мейджора (онтой зі своєю Хіларі за ручку). Китаєць довго виховував. Монумент величний, грузинський художник брав участь у розробці (його художня ідея: штик з Нікою та внизу Победоносцем.
16 год. 45 хв. Я з’їздив до Галайки за частиною статті. Усе розговоримося. Анця прив’язалася до мене, тягнеться до чогось творчого. Зла на Іліку та Михайлика, що не допомагають мені, що виставляють усякі претензії. І т.д.!
18 год 05 хв. Великий вітер, дощ, злива. Буря!
18 год. 50 хв. Уже й сонце світило. Але знову й хмурувато. Я слухаю по телеку концерт, дивлюся репортажі, крутячи з московського каналу на український, а з українського на московський. Думаю, ці ювілейні почесті ветеранам так званої Великої Вітчизняної війни останні не лише в їхньому житті. Надалі доречно б говорити про ветеранів Другої світової війни з обох боків.
23 год. 25 хв. Польща найоригінальніше або найточніше «відзначила» День Перемоги: Лех Валенса нагадав усі злочини СРСР проти Польщі, дорікнув, що західні держави віддали Польщу на поталу Сталіну-Гітлеру. І цілком правильно.
Г. Коль у Москві, але на Поклонній горі не був – лише поклав квіти Невідомому Солдату. Тут і Бутрос Галі, і Ф.Міттеран…
Щасливі ті учасники, що все-таки дожили до 50-річчя, як би тяжко не було.
Як вести себе в цій ситуації Німеччині? Єреван відмінив був 9 травня як свято і тепер (тижнів зо два тому) вернув його. Прибалти теж по-своєму відзначають.
Світ цією війною скалічений. Більшовики скалічили ХХ вік. (Щось подібне напишу у верлібрику).
Я цілий день дивився телевізор. Перший (московський) канал давав, крім репортажів, концерти. А всі ці пісні пам’ятаю з дитинства. Напишу фрагмент в автобіографічній повісті.
Під занавіс днядня свого дня народження, взагалі під занавіс дня Михайлик знову нагрубив мені. Абсолютно не контролює себе, і грубить підло, зло, з ненавистю до мене. Зайшло про те, що Іліці треба дати ліки, бо вже три дні мучиться… А він так любить, що угробить. І на тому спір. Але з ким спорити, коли він і сам недалеко втік від матері. Я просто в жахливому становищі, не знаю, доки все це видержать мої нерви і серце. А що буде далі? І звідки в мого сина стільки жовчі й ненависті до мене?! Це йде від Іліки, матері, і тих же скритих амбіцій. Навіть хворобливе в обох виявляється майже в однаковій формі.
2000 РІК: «НАШЕ СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ БУЛО В СТРАШНИХ ЛЕЩАТАХ ЄВРЕЙСТВА, СІОНІЗМУ…»
ЗОШИТ №390,Вівторок, 9.V.2000р.7 год. 15 хв. Сон зафіксую. На днях було повідомлено в пресі, що замість Ів. Гранчака авторський колектив по написаннюIII-го тому «Нарисів історії Закарпаття» очолить проф. Михайло Болдижар. Цей фрагмент майнув, але й інше: як крутиться тут М. Макара, ловлений на бажанні примаститися, аби значити щось. Щось звідкись переписав, аби заповнити прогалину, кут. Нових же думок немає. (Щойно вивітрився хвіст сну). Іду досинати ніч.
8 год. Теща мене вже поздоровила. По вівторках і суботах вона ходить, каже, на обіди для старших людей (я так зрозумів). Я і не знаю, де це є. Щиро вповіла пару слів. Думає, крім іншого, що я день народження на широку ногу відзначаю в Падіюні.
Михайлик біжить на роботу: у них повноцінний робочий день, бо вихід газети в четвер.
Усі торжества з моїм днем народження, отже, переносяться на Калварію (тимчасова назва за радянського режиму: Холм – не Пагорб – «слави»). І всенародні торжества повсюди. (Отже).
Прийде Галайка, і, напевно, не прийде В.Басараб.
10 год. Десь після 9-ої години подзвонив проф. П.М.Лизанець, поздоровив мене приємними словами. Я легко перевів розмову на нього. Збірник у роботі, вже в друкарні, солідно – 700 сторінок. На цю тему проговорили. Я буду вести хроніку поздоровлень в Щоденнику.
12 год. Я дивлюся військові концерти. Подзвонив В.Басараб, поздоровив. Нарікає на В.Нитку: планував добірку В.Юртина з моїм словом. Є ще надія на четвер.
13 год. Словаки повторюють на іншому каналі свій фільм «Варуй!» Військової хроніки до Дня перемогив них сьогодні майже немає. Це добре. Ці концерти, що йдуть по двох українських каналах, як давні (ретро), так і нові, дуже євреїзовані. Наше суспільне життя було в страшних лещатах єврейства, сіонізму. І не скоро скине зі себе цей хворий наріст І як щиро, зву контрасно звучать кадри словацького фільму «Варуй!». Це своє.
17 год. 30 хв. Анця вже і прийшла, принесла мені дещо з публікацій, і погостилася, і щойно подзвонила, що їй дуже сподобалася моя стаття про Ф.Потушняка, скаже це й М.Тиводару, передаючи працю до ювілейного збірника
22 год. На диво, новини по УТ сьогодні наповнені, бо й Прем’єр-Міністр України у Вашингтоні, зустрічався з Президентом США.
Цілий день дивився телевізор, різні програми. Здається, зустріч Л.Кучми з ветеранами – як телепередача – не вдалася. Двогодинне нудне дійство. Єдина жива нитка – це прокладки з В.Тьоркіна – О.Твардовського. Але вона не зуміла зшити, бо то тяжко одною ниткою зшити непродуману передачу.
Я фіглюю, що треба вміти народитися, аби той день так широко відзначали!.. Але я не люблю день дев’ятого травня, коли я народився. Ось він і минув.
Треба думати вже про капітальні видання до свого 60-річчя.
2005 РІК: «РІЗНОПОЛЮСНІ КОЛЕГИ ПО РУСИНСТВУ ОБІЙДУТЬСЯ БЕЗ ПІВДЕЦИ»
ЗОШИТ №421,Понеділок, 9.V.05р.12 год. 20 хв. Ну ось і день народження. На цей момент, фактично, ще в районі 10-ої години прийняв очікувані поздоровлення: від Душки з Мукачева, від Галайки. Ще очікую від Олюки. Та й колеги по русинству, хоч і різнополюсні, ще передзвонять, але обійдуться без півдеци. День світлий, сонячний.
21 год. 15 хв. Пішов дощик. Це на щастя, мій ріст у житті і здоров’ї. Минув день народження.
Котроїсь ночі снилися мені картини. А це – невірність друзів, туга, смуток.
22 год. 30 хв. Дощ розходиться, і дуже великий вітер, поривчастий, що балкон рве і мене з балкона.
В Щоденнику, як колись, не підсумовую роботу, наміри й подібне. Неє дяки.Та й тепер же я не у творчій формі. Що й підсумовувати чи планувати?!
2010 РІК: «…ПОДИВИЛИСЯ МОСКВУ, КИЇВ, СЕВАСТОПОЛЬ, КЕРЧ»
ЗОШИТ №435,Неділя, 9.V.10.23 год. 35 хв. Я поприймав усі паради нинішні на свою честь. Телевізор увімкнули ще після 10-ти, зранку ж. І вим(к)нули недавно. Подивилися Москву, Київ, Севастополь, Керч. Іліка раховала хто із жінок («жень-шеней») мені дзвонив нині й поздоровляв. Михайло заскочив додому, аби й перепочити, прийняв дзвінок від Душки (Іванко мав операцію на апендицит). Галайка телефонувала, навіть Тамара Керча, і – навіть – Тетяна Маковська з Вікою Попович. (Ніби трьох доньок Тетяна одружила, – це рекорд). І геть увечері вже подзвонила Лариса Олександрівна хоче з дочкою привітати мене квітами. Ну, як відмовитися?! Чи віддякуватися. Хоче завтра видіти мене з дочкою в кафе «Алея» отут перед будинком. Я погодився. Нарешті, підштовхну вихід брошури Ю. Коссея. Я відмовився б, але нині ходила на могилу батька. Похований у Барвінкоші. Він ветеран війни. Про ветеранів трохи говорили. В цій ситуації не міг відмовити «квітам», хоч моє ставлення до квітів відоме Ілії, ще раз висловлю його в інтерв’ю.
2014 РІК: «МЕНІНГІОМА НЕ КЫВАТ МЕНЕ, А Я НЕ КЫВАЮ ЇЇ»
ЗОШИТ №437,10-го травня, субота 2014.День народження минув спокійно. Мене поздоровили телефоном ближчі і дальші родичі та пару знайомих. Це одні й ті ж, що завжди поздоровляють.
71-рік – це немало, високі роки. Одинадцять років, як я живу з пухлиною мозку. Мінінгіома(правильно «мЕнінгіома». – М.Ф.) не кыват мене, а я не кываю її. І так мирно співіснуємо. Я вже багатьох лікарів розпитав, що таке пухлина мозку, і у цій темі я уже професор. Багато чого знаю.
В день народження я підніс сам собі подарунок: написав вірша. А Іліка виготовила для мене мадаму «Златовласку».
Михайло пустив через інтернет, що мені виповнився 71 рік, і закликав своїх «комп’ютерних» друзів залайкати, скільки років мені жити. Вийшло, що – 86.Дай, Боже!
(Запис від 10 травня 2014 року зроблений дружиною Ілоною під диктовку письменника).
Р.S. Усі записи подано без будь-яких скорочень, причому тіп-топ так, як у Щоденнику письменника, – з усіма підкресленнями, перекресленнями Запису від 9 травня 2015 року – нема: від 30 травня 2014-го до 19 жовтня 2016 в веденні Щоденника була перерва.
Михайло Фединишинець, син Ілони
Фото:
Репинська дерев’яна хыжка, яка була збудована, здається, 1928 року і в якій вполудне 9 травня 1943-го народився письменник. На жаль, хыжкивже немає. Подобенка 1970 року.
Письменник з матір’ю, колгоспницею Оленою Тарахонич (1926, с.Репинний – 2002, Ужгород). Подобенка початку 60-х років
Письменник зі своїм вітцьом, учителем Степаном Фединишинцем (1913, с.Студений – с. Пузняківці, 1982). Подобенка початку 70-х років.
Віднедавна всі 437 зошитів письменника фурт у мене на виду. Вони мене творчо надихають, окрилюють, постійно заставляють тямити про синівський обов’язок.
Нагадаємо, що Чотири закарпатські дрони нині відправилися на фронт, а також, що Меморіальні таблички на честь загиблих Героїв-випускників відкрили у Закарпатському медичному коледжі
Вас може зацікавити: У Мукачеві вчетверте освятили і відправили паски на передову