Пожежна станція і гідранти
Пожежна станція і гідранти. Недарма у рятувальників номер телефону «101». Зараз, якщо трапляється загорання, можна швидко викликати надзвичайників Вони оперативно приїдуть і ліквідують загорання. А колись усе відбувалося не так. Не було ні телефонів для виклику, ні швидкісних автомобілів, ні якісної сучасної техніки для боротьби з вогнем. Тож якою була пожежна служба в давнину? Як гасили загорання і для чого чехи встановлювали гідранти?
Пожежний регламент
Зародилася пожежна служба давно. Бути пожежником було дуже почесно. Цих людей знали в обличчя, впізнавали на вулиці. І їх було всього троє на весь Хуст та прилеглі села. А загорання траплялися часто, адже будинки в давнину були з солом’яними стріхами, опалення люди мали пічне, тож хати спалахували від найменшої іскри, як сірники. Крім того, вогонь перекидався з будинку до будинку вкрай стрімко.
Перший детальний пожежний регламент був прийнятий нашому краї ще у 1735 році. Згідно з ним, людям заборонялося куріння в стайні, на горищі та господарських приміщеннях. Порушення каралося штрафом або 12-ма ударами палицею. Кожен на подвір’ї мав викопати колодязь або поставити біля будинку діжку з водою і кілька міцних драбин. А ще… у визначених публічних місцях повинні були завжди стояти напоготові кінні підводи із діжками з водою, відрами та чаклями (так називали довгі палки з гаками, якими зручно було скидати з дахів солому).
Пожежна частина за Австро-Угорщини
Перша пожежна частина квартирувала у центрі міста на вулиці Ракоці (сучасна Карпатської Січі) на місці, де зараз розташовані сучасний універмаг і п’ятиповерхівка, аби зручно було звідти доїхати до будь-якого куточка міста. У давнину на сучасному майдані Незалежності була криниця. Там могли напоїти худобу подорожуючі, втамувати спрагу всі бажаючі і набирали води для гасіння загорань пожежники. Зараз від першої пожежної станції не залишилося і сліду. Весь тогочасний комплекс будівель знесла радянська влада.
А колись, коли десь у Хусті починалася пожежа, про біду сповіщали людей церковні дзвони. За дотриманням пожежної безпеки стежили жандарми. Вони періодично здійснювали обхід домоволодінь хустян, фіксували порушення і карали винних.
Якщо в когось траплялася пожежа, він мав пішки добігти до пожежної станції. Пожежники ж повинні були переодягнутися, набрати води у спеціальну діжку, запрягти підводу із кіньми чи волами і аж так вирушали на боротьбу з вогнем. Враховуючи колосальну втрату часу, нерідко рятувати вже не було що…
Старт пожежної служби
Наприкінці 1800-х на початку 1900-х років у нас уже діяли добровільні об’єднання пожежників. Крім тих вогнеборців, які були у штаті, до них долучалися добровольці, які допомагали гасити загорання. Це були дорослі чоловіки віком від 20 до 40 років, які добровільно-примусово мали нести варту поруч із рятувальниками. Але від обов’язку можна було і відкупитися, що й робили заможні краяни. Крім того, від чергувань звільнялися священники, хворі, люди з фізичними вадами, військові та чиновники.
І все ж більш-менш офіційним початком роботи пожежної служби у Хусті вважається 1903-1905 роки. Тоді пожежники за роботу почали отримувати гідну заробітну плату і допомагали їм у роботі військові та жандарми. Вони забезпечувалися спеціальним одягом та возами з насосами.
Як гасили вогонь
Аби знешкодити загорання, струмінь води подавався з резервуару через пожежний рукав. Та при цьому, аби привести агрегат у дію, потрібно було добряче попрацювати, вручну сильно натискаючи з обох боків на ручки насоса. Пожежник мав мати добру фізичну підготовку і бути сильним, витривалим.
Перші пожежні автомобілі з’явилися в місті уже при чехах. Тоді ж почали встановлювати на вулицях гідранти. Це були 1930-ті роки. Одночасно почали прокладати перший водогін і пускати у труби під землею чисельні малі річки чи б то потічки, якими ряснів Хуст.
Пожежні гідранти
Пожежний гідрант – це спеціальний механізм, призначений для подачі води з централізованої системи водопостачання в протипожежні рукави для придушення осередків займання або задимлення. Їх встановлювали на водопровідних мережах з метою забезпечення швидкого та ефективного доступу до води для гасіння пожеж. Вони слугували краном, до якого під’єднуються пожежні рукави для подачі води з водогону до місця пожежі, або для наповнення пожежних машин.
В Ужгороді дуже добре досі збереглася велика частина гідрантів Чехословацької доби. У Хусті, на жаль, чеські гідранти втрачено. Їх було загалом декілька десятків у різних частинах міста, та найбільше – у центральній. Зокрема, на площі Бенеша (нині Майдан Незалежності) і Масариковій (Карпатської Січі).
Гідранти здебільшого встановлювались на тротуарах вулиць на відстані близько 75 метрів один від одного, утворюючи щільну протипожежну сітку. Окремі гідранти додатково розміщувались поблизу великих громадських будівель. Якщо в Ужгороді було 300 наземних і 10 підземних, бодай 150 мав мати і Хуст, хоча знайти дані про точну кількість не вдалося. Збереглися тільки світлини, на яких ці гідранти видно.
Де зараз пожежна частина
Нині десята державна пожежно-рятувальна частина міста Хуст знаходиться на вулиці 128 бригади (колишня Борканюка).
Зараз вогнеборці є складовою державної служби з надзвичайних ситуацій. У їхні функціональні обов’язки входить не тільки гасіння вогню, але й захист населення від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, надання допомоги постраждалим та маса інших функцій.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Готель Pannonia. Втрачений Хуст. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО