Корчма родини Лукачко
Корчма родини Лукачко. Заклади, де можна було перекусити та випити міцних напоїв були в нашому краї давно. Поруч із ресторанами, які відвідували більш заможні люди та інтелігенція, у корчмах сиділо бідніше населення. Хоч інтер’єр там був доволі скромним, але й ціни доступними для більшості. У Хусті сто років тому було декілька корчм. Одна з них належала родині Лукачко. Де ж вона знаходилася і чим була цікавою?
Шинок для подорожуючих
У реєстрі мешканців міста за 1905 рік зазначається, що в різних районах Хуста проживало декілька родин із прізвищем Лукачко. Вказується і Анна Лукачко із адресою без номера. Саме її сім’ї і належала корчма.
Знаходилася вона біля Червоної гори в районі транспортного мосту через річку Ріка. Не того, що зараз, а знищеного у 1944 році і підірваного при відступі угорських військ. Але він стояв практично неподалік. Праворуч із ним на старих світлинах можна побачити митний пост, а зліва від переправи через річку – корчму. Це було фактично відлюдне місце, де часто зупинялися подорожуючі. Називалася місцина Вамгід, або Митниця. Пізніше і вулицю, що вела до неї охрестили Митною.
Будівля шинку мала скатний дах та дерев’яний паркан перед входом. Зверху можна було прочитати вивіску з прізвищем ґазд: “Лукачко”. Внизу зазначалося, що це корчма, де можна випити вина і пива.
Життя проходило крізь корчму
Не можна сказати, що наші краяни в давнину сильно полюбляли алкогольні напої, але й називати їх прихильниками цілковито тверезого способу життя теж не варто. Більшість випивали, але не напивалися. П’яниць було небагато і суспільство до них ставилося зі зневагою.
Тим не менше, у одній із газет, що видавалася 100 років тому в Ужгороді писало, що корчма для місцевого населення є школою життя. Автор посилався на те, що посидіти в корчму приходили і чоловіки, і жінки, і діти від 14 років. Звісно, вони там не тільки розмовляли про життя і побут, але й перехиляли чарчину за чарчиною.
За статистикою, яка велася в Угорщині, а наш край тоді був частиною Австро-Угорщини, у 1908 році в тогочасній державі було у 4 рази більше шинків, ніж шкіл. Тож фактично автор публікації підмітив справедливо, що життя тоді так чи інакше проходило через корчми. Тим більше, що приходили туди люди не тільки випити і поїсти. Там ще й любили грати у карти, більш активні краяни проводили різні збори громади й укладали угоди. В корчмі також могли відпочивати подорожні, а господарі закладів у казну платили непогані податки з прибутків. Між іншим, як засвідчують письмові джерела, корчма була навіть у Хустському замку.
Корчму любили військові
Але повернемося до закладу родини Лукачків. Оскільки квартирувала корчма на дуже вигідному місці, до неї заходили навіть поважні гості, які їхали у Хуст. Найбільше ж її полюбляли угорські військові. Символічно, що над входом до цього шинку навіть роками висіла синя військова фуражка, яка з часом так вицвіла і обтріпалася, що господарі її просто викинули. Для офіцерів у шинку була навіть окрема крихітна кімнатка, де вони могли ласувати вином, про щось сперечатися, грати годинами у карти і при цьому не були помічені підлеглими.
В будапештських архівах збереглися навіть відомості про те, що в корчмі Лукачків по суботах вечорами та від полудня щонеділі відбувалися веселі гуляння, які могли розігнати лише солдати. Хоча угорські військові самі напідпитку там влаштовували між собою бійки. І про це красномовно нагадували пошкоджені двері, розбиті вікна, забруднені кров’ю стіни. Звісно, господарі скаржилися офіцерам на такі дії солдатів. Тож керівництво військової частини видало розпорядження, у якому наголошувалося, що якщо когось із підлеглих зловлять на кулачних боях у корчмі, наступного дня прибирати туди відправиться уся рота. Після цього військові під час відпочинку почали поводитися вже більш стримано.
Що ще було цікавого у закладі
Випити там можна було не лише вина і пива, але й перехилити “штампелик” палинки місцевого розливу, посмакувати квасом та мінеральними водами. Звичайно, відвідувачів більше цікавили міцні напої, але замість того, щоб після них “закусити”, дехто спиртне просто запивав, бо так виходило дешевше і сильніше “било у голову”. От тоді і йшли у хід безалкогольні напої.
Варто зазначити, що якщо у реєстрі мешканців Хуста переважно господарями земельних наділів записані чоловіки, то у випадку з Анною Лукачко, усе трохи інакше… У документації значиться саме її ім’я. Пояснити це можна тим, що у 1885 році в Угорщині затвердили загальнодержавні правила утримання готелів, ресторанів, корчем, пиварень, барів та кав’ярень. Тож у одному із пунктів наголошувалося, що у закладу можуть відігравати ліцензію на право діяльності, якщо його господар помер, а вдова або інші спадкоємці більше, ніж за рік не продовжили справу. От саме на момент перепису у 1905 році Анна втратила чоловіка, а її діти були ще замалими для того, щоб ґаздувати у корчмі. Звісно, родинну справу вони вже через декілька років продовжили.
А щодо правил роботи корчем, то там дозволялося грати в карти, однак азартні ігри були заборонені. Крім того, вимагалося, аби відвідувачів у закладах обслуговували люди з досвідом і вільним володінням угорською мовою, без сумнівної репутації та кримінального минулого за плечима. Обслуговуючий персонал мав бути приємної зовнішності, без фізичних вад. Зовні всі заклади мали мати вивіски, а всередині мали бути вивішені ціни на продукцію, тобто прайс повинен був бути перед очима відвідувачів, аби усі знали, на які суми можуть розраховувати. Утім правила періодично змінювалися, тож ґазди кожні декілька років мали бути готовими до нових заборон або навпаки пом’якшень у роботі.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Готель Pannonia. Втрачений Хуст. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО