Лікар хустських годинників
Лікар хустських годинників. Старий Хуст був містом, де час міряли не лише церковні дзвони, а й вуличні годинники на фасадах крамниць. Вони були орієнтиром для перехожих, мовчазними свідками щоденного руху, торгів і людських доль. Один із таких годинників прикрашав фасад магазину родини Трейбер — знаної у місті династії годинникарів. Цей заклад був частиною міського ландшафту і пам’яті, а його власник — однією з тих постатей, чия історія обірвалася разом із цілою епохою. Тож що відомо ґазду та про саме приміщення у старій Австроугорській будівлі на розі вулиць Карпатської Січі і Поперечної?
Що за заклад і де знаходився
Збереглося фото часів Австро-Угорщини, на якому зображено вуличну ярмаркову сцену. Серед торгових яток і будівель чітко проглядається заклад родини Трейбер. Його ж можна побачити й на світлині 1926 року. Фасад вирізняє великий вуличний годинник — не лише реклама майстерності власників, а й символ точності, довіри та стабільності.
На фото 1930–1940-х років добре помітна вивіска з ім’ям Адольфа Трейбера. Але займався він не лише годинниками. Що цікаво, у чехословацькому довіднику підприємців 1930-х років зазначено:
“Treiber Adolf – Optiki – Optiker”. Адреса закладу: Масарикова, 83. А годинникова майстерня: Масарикова, 77. Очевидно, протягом певного часу Адольф займався ще й ремонтом окулярів крім годинникарсива, яке було основною професією.
Заклад Адольфа Трейбера знаходився між аптекою Шмідта та готелем “Central” (у 1930-1940 роки).
Що відомо про Адольфа Трейбера
Адольф Трейбер народився 10 липня 1891 року у Хусті. Його батьків звали Хаїм і Ґізелла. Родина була заможною: батько займався підприємництвом, тож Адольф мав змогу здобути добру освіту і продовжити родинну справу на професійному рівні.
Він одружився з дівчиною на ім’я Лаура Вольф. Родина проживала на вулиці Гарній (Szép utca), 8. Це була тиха частина міста, де мешкали ремісники, підприємці, лікарі — люди, які формували міський середній клас.
За фахом Адольф Трейбер був годинникарем. Він займався виготовленням, ремонтом і продажем годинників. Фактично він лікарем годиникових механізмів, бо самі годинники в ті часи були недешевими і їх краяни у разі поломки намагалися рятувати і не поспішали викидати.
Справа Трейберів приносила хороші прибутки… і, здавалося б, життя було влаштоване: родина, діти, стабільний дохід, повага у місті. Та з початком Другої світової війни все це втратило значення. Разом із приходом нацистського режиму розпочалися утиски єврейського населення.
30 квітня 1944 року Адольфа Трейбера разом із родиною депортували до Освенціма (Аушвіца), на територію окупованої Польщі. Йому було 53 роки. Уже в травні 1944 року його життя обірвалося.
Йому довіряли, його поважали
Адольф Трейбер був людиною, якій довіряли час — буквально і символічно. Він належав до тієї когорти ремісників, чия робота вимагала не лише технічної вправності, а й терпіння, точності та репутації, яку не можна було здобути швидко.
Годинники на початку ХХ століття не були масовим товаром. Кишенькові, настінні, камінні, а згодом і перші наручні годинники коштували дорого, часто передавалися у спадок і мали для власників сентиментальну цінність. Саме тому їх не викидали при першій несправності. Їх несли «до свого майстра» — того, хто знав механізм і міг «оживити» його ще на роки. Таким майстром для хустян був Адольф Трейбер.
Робота годинникаря вимагала глибоких знань механіки. Усередині годинника — десятки дрібних деталей: шестерні, осі, пружини, анкерні механізми. Кожна з них мала працювати бездоганно, і будь-яка похибка призводила до зупинки або неточного ходу. Інструменти годинникаря були мініатюрними: лупи, пінцети, спеціальні викрутки, маслянки з тонкими носиками. Часто майстер сам виготовляв або підганяв деталі вручну, адже стандартизація ще не була повною.
Цікаво, що годинникарі того часу часто поєднували кілька споріднених ремесел. Ремонт окулярів, який згадується у довідниках поряд із ім’ям Адольфа Трейбера, не був випадковістю. Оптика й годинникарство вимагали схожої точності, доброго зору й уміння працювати з крихкими деталями. Для мешканців міста така універсальність була зручною: в одному закладі можна було і полагодити годинник, і вставити скло до окулярів, і підібрати ланцюжок чи футляр.
Вуличний годинник на фасаді крамниці Трейберів мав окреме значення. Він був своєрідною візитівкою майстра і знаком довіри. Якщо годинник на будинку йшов точно, це означало: тут знають свою справу. Для міста, де не кожен мав власний годинник, такий фасадний механізм слугував орієнтиром у повсякденному житті — за ним звірялися торговці, учні, службовці, подорожні.
Мав іти в ногу з часом
Адольф Трейбер працював у період великих змін у годинникарстві. Саме тоді відбувався перехід від масових кишенькових годинників до наручних, які поступово ставали популярнішими після Першої світової війни. Майстер мусив іти в ногу з часом: освоювати нові механізми, корпуси, типи заводів. Це свідчить про його професійність і здатність адаптуватися, не втрачаючи якості.
У місті Адольфа знали не лише як підприємця, а й як фахівця, до якого зверталися роками. Його крамниця була місцем, де час не просто лагодили — його берегли. І саме тому образ Адольфа Трейбера як «лікаря хустських годинників» є не метафорою, а точним означенням його ролі у міському житті.
Разом із його загибеллю зник не лише майстер і людина — зникла ціла традиція ремесла, частина міського ритму, що більше ніколи не повернулася. Час у Хусті пішов далі, але без тих, хто колись умів його зупиняти, лагодити й дарувати друге життя механічному серцю годинника.
Нагадаємо, що Коли у Хусті почали з’являтися аптеки і що в них продавали. ВІДЕО, а також Коли у Хусті з’явилося світло і як освітлювали вулиці в давнину
Вас може зацікавити: Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав