Побачило світ неймовірно цікаве видання Ірини Гнепи. ВІДЕО
Побачило світ неймовірно цікаве видання Ірини Гнепи. ВІДЕО. «Гей, Маріко, подь, іграти». Саме таку назву має навчальний посібник. Це – ілюстрована книга заслуженої працівниці культури України Ірини Еристатівни Гнепи про закарпатський традиційний народний танець. Видання передусім найбільш цінне для здобувачів вищої освіти у галузі хореографії. Але не тільки, адже в ньому зібране найдорожче, що маємо – народний спадок, звичаї, культуру, пісню і танець пращурів. А це – нетлінна духовна криниця нашого роду. Книгу видано завдяки фінансовій підтримці депутата Хустської міської ради Мирослова Чепки.
Авторське право
Ірина Гнепа має зареєстроване авторське право на хореографічний твір «Гей, Маріко, подь іграти» Закарпатський традиційний народний танець».
Експертна група складалася з доцента кафедри мистецьких дисциплін, заслуженого працівника культури України М.А. Шутіва, доцента кафедри мистецьких дисциплін, заслуженого працівника культури України І. М. Шевцової та кандидата педагогічних наук, доцента О.Г. Кравчук.
«Матеріал посібника охоплює дослідження традиційного фольклорного хореографічного мистецтва Хустщині, музичний супровід, костюми, обрядовість та історичні особливості національної хореографії краю.
Актуальність створення навчального посібника зумовлена необхідністю виявлення та висвітлення локальних особливостей традиційної танцювальної культури українців Закарпаття, що, на нашу думку, посприяє процесу дослідження технічного збагачення танцювальної лексики в умовах трансформаційних процесів сучасного соціомистецького простору», – наголосила експертна рада.
Як «народжувалася» книга
Нова Свобода поспілкувалася з авторкою книги і попросила розповісти про неї та роботу над виданням.
«Ще коли я була студенткою, у нас була така дисципліна, як «Композиція і постановка танцю». Обов’язково потрібно було розписувати сюжет і рухи. Якщо танцівник не буде вміти записувати рухи й фігури, він не зможе їх розібрати. Тобто, все почалося ще в ті часи. Але про видання якоїсь книги ще й близько тоді не думала.
«Гей, Маріко, подь іграти» я поставила у 2009 році і його у 2010-му вже танцювали. А ставлю я танець рік, аби він був чистий, відшліфований, щоб була повна синхронність.
Але, гадаю, краще почати з самого сюжету. Як кажуть, у цьому житті немає нічого випадкового. У мене є дуже хороший колега Олександр Анишинець, друг, який познайомив мене зі своїм тестем. Михайло Майор був неймовірно цікавою людиною, казкарем, піснярем. Він розповів історію народного традиційного дійства піроскубів, що і увійшло до сюжетної складової хореографічного твору. Також співанка у книзі – саме його. Ноти ж – Олександра Олександровича Анишинця. Ті зустрічі не забуду ніколи. Дуже б могла ще багато чому повчитися в нього. На жаль, пан Михайло вже відійшов у засвіти. Він знав дуже багато народних звичаїв. Тому й хочу, щоб обряди не пропали, щоб жили… Це й підштовхнуло до видання цього посібника. Старожилів мало і з кожним роком стає менше. Надбання пращурів мають знати нащадки», – наголосила вона.
Піроскуби
У основі танцю – обряд піроскубів. Нині фактично такі дійства вже ніде не відбуваються.
«У книжечці розписано, як усе проходило. Хлопець вибирав собі дівку, у котрої було більше пір’я, бо та була багатшою, тобто мала більше «парен» (подушок), – додає Ірина Гнепа. – Тож парубок крутився біля тієї дівчини. Миски для пір’я – «ловори» мали бути сухими. Коли вже пір’я наскубали, ішли музики, починалися пісні і танці. Так як закарпатцям притаманно парити вино, то робили і це. Також варили кукурудзу, якщо піроскуби проходили влітку. Загалом піроскуби відбувалися в різні пори року. А пісні і танці були найцікавішою частиною цих обрядів. Тож я цей номер зробила і потім записала».
Коли «Хустяночка» почала виступати з цією композицією, Наталія Шетеля, ректорка Комунального закладу вищої освіти «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради була приємно вражена глибиною і змістом. Так само доценти-хореографи Ірина Шевцова, Єлизавета Баб’як, Михайло Шутів. Вони, побачивши номер, просили Ірину Гнепу записати його. Тим більше, що обрядів, на жаль, у нас мало записується.
«Молодь переходить на сучасність. Я не проти, я за те, щоб сучасність була. Треба йти в ногу з часом. Але минуле забувати ми не маємо права. Не буде минулого – не буде й майбутнього, немає ж дерева без кореня. Тому мене спонукали до того, що обряди потрібно записати», – долала Ірина Еристатівна.
Як видавалася книга
Усе затягнулося на 10 років – від 2015 до 2025-го. Але наразі видання побачило світ.
«Торік моя учениця, відмінниця Юліана Бонь, студентка Академії культури і мистецтв, приїхала до мене на практику. Вона з моєю допомогою записувала обряди. Так і зародився посібник. Книжечка не продається. Вона – передусім для здобувачів вищої освіти у галузі «Мистецтво та гуманітарні науки», освітня професійна програма «Хореографія».
Фінансово, аби видання побачило світ, допоміг депутат Хустської міської ради Мирослав Чепка.
«Книжечка ніби й невелика, та обійшлася недешево, – розповіла її авторка. – Мене підтримували друзі, знайомі, а також Мирослав Антонович Чепка. Він сказав обов’язково видавати, щоб посібник можна було подарувати людям. Книжка – це нематеріальна спадщина і вона не продається. Пан Мирослав загалом мене дуже підтримує у всьому. Я дякую Богу, що є така людина, яка надзвичайно любить мій ансамбль, народний танець. Він – щирий поціновувач нашого колективу. Я безмежно рада, що посібник вдалося видати. Мої випускники вже зможуть ставити цей номер».
Оформити книжку допомогли завідувачка катедри мистецьких дисциплін, кандидат педагогічних наук, доцент Олена Кравчук; доцент кафедри мистецьких дисциплін, заслужений працівник культури України Ірина Шевцова; доцент кафедри мистецьких дисциплін, заслужений працівник культури України Михайло Шутів, викладач-методист, заслужений працівник культури України, член Національної спілки хореографів України Єлизавета Баб’як.
Книжечка ілюстрована кольоровими фото, є світлини костюмів. Розписувала фігури, робила літературне редагування, комп’ютерну верстку Юліана Бонь.
Що непокоїть
Пані Ірина каже, що коли їздить на конкурси за кордон, її приємно вражає, як там народ вміє любити себе, пам’ятає своє мистецтво, хореографію з давніх-давен. І там танцює дуже багато юнаків.
«Там танцюють хлопчики, діти. Наприклад, у Молдові. По 20 хлопців у ансамблі! А грузини… з пелюшок майже танцюють… Болгари, румуни, албанці, поляки, македонці… Там хореографічне мистецтво поставлене на високий рівень. А в нас на Закарпатті, на жаль, але я мушу про це сказати, менталітет у інший бік, – наголошує вона. – Тут настільки все заполонили спортом, що диву даюсь. Принаймні у нашому місті. У той же час подивіться на грацію тих хлопців, що танцюють. У них гарна хода, постава, навіть спілкування інакше. Танцівник вихований на сцені, у нього немає грубощів, немає зневажливого ставлення до партнерки. Тож я дуже дивуюся, чому особливо в Хусті, але й на Закарпатті загалом, все іде на спорт. Футбол, бокс, боротьба…
Це – неправильна політика. Я сама ходжу по школах, показую відео. І через що найбільш сумно на душі – є й такі, що навіть не знають про ансамбль «Хустяночка». Коли бачать хлопців на сцені, тоді десь мама приведе і каже: «О, я хочу, щоб син танцював». Не можу зрозуміти, чому так. Хореографічне мистецтво у нас кульгає. І в приватних клубах юнаків також немає. Дівчат багато, але не хлопців. У мене ще в ансамблі є… Часто батьки по династії до мене дітей віддають. Проте хотілося б, щоб це на рівні вищого правління відбувалося, щоб якось заохочували юнаків. Ансамбль має жити. Буду я чи хтось інший ним керувати – несуттєво, адже заміну на перспективу собі готую. Але якщо не буде хлопців, одні дівочі танці ми не можемо ставити. Вони є, та потрібно і юнаків. От це мене болить».
Танець дисциплінує
За словами очільниці хореографічного колективу, діти, які займаються танцем, більш дисципліновані.
«Самі батьки дивуються, бо вони вміють все: скласти костюм, знати точно, як він на вішаку має бути. У 5 класі дитина сама для поїздки валізи пакує. І це її дуже організовує. Батьки часто не розуміють, наскільки це все важливо, адже в танці є все. Це і техніка, і грація, і самоконтроль, і хода, і постава… Хореографія робить людину зібраною, сильнішою, красивішою, і більш впевненою в собі. Я завжди вчу вихованців не боятися сцени, виходити впевнено. Навіть якщо вперше страшно, уже під час другого концерту дитина виходить із посмішкою, не поводиться скуто. Тому дуже хочу, щоб батьки навернулися до народної хореографії», – підкреслила Ірина Гнепа.
Післямова
А поки хочеться щиро привітати Ірину Еристатівну з виданням книжки «Гей, Маріко, подь іграти». Від сайту Нова Свобода бажаємо життєвих і творчих успіхів, процвітання колективу, нових конкурсів і нових перемог «Хустяночці».
Також сердечне спасибі депутату Хустської ради Мирослову Чепці за допомогу у виданні посібника, а також постійну підтримку ансамблю. Нехай добро воздасться сторицею!
Марина АЛДОН
Нагадаємо, що 80-річний ювілей відзначила Хустська школа мистецтв. Відео, а також що Української сценічної мови вчила ВПО директорка театру
Вас може зацікавити: Закарпатський підрозділ Нацгвардії презентував себе на «Книга-Фесті» в Ужгороді