Митні пости
Митні пости. Через Хуст пролягав Великий соляний шлях, яким транспортувалася сіль із солотвинських шахт до Угорщини, до складу якої входив наш край у давнину. Тож історично так склалося, що в місті завжди було декілька митних постів. Вважається, що навіть фортеця зводилася саме з метою захисту саме соляного шляху.
Тож де знаходилися ці пости? Які саме функції виконували? Хто їх охороняв?
Де були пости
У різні часи межі міста знаходилися в різних місцях. Хуст розширювався, розростався, ставав дедалі більшим. Тож відповідно і пости не статично завжди знаходилися на одних локаціях.
У 1329 році разом з деякими іншими містами Хуст отримав право називатися вільним королівським містом. Відповідно на цей час митні пости тут уже були.
Митні пости при в’їзді у Хуст з боку Велятина та з боку Рокосова вважалися великими і працювали цілодобово. Пости були свого часу і з боку Ізи та Кіреш.
Один із постів знаходився перед старим, зруйнованим у 1944 році мостом через річку Ріка у межах сучасного Хуста. Через це цей район довго навіть мав назву Vámhid, що означає митницю і міст.
Ще один пост знаходився в районі Велятина біля переправи через Тису. Загалом у різні часи постів у місті було 4-6. Точне місце розміщення всіх постів, на жаль, невідоме.
Що цікаво, пости були не тільки в Австро-Угорський період, але і в часи Чехословацької республіки та тоді, коли після 1939 року, сучасне Закарпаття знову опинилося під угорською владою.
Були не тільки стаціонарні пости
Митні пости вважалися частиною міської інфраструктури і без них важко уявити життя старовинного Хуста. Аби в’їхати в місто, потрібно було сплатити мито. І стосувалося це правило не тільки мандрівників.
У часи Австро-Угорщини з дорожнього збору, наприклад, прокладали і ремонтували дороги. Щоправда, не завжди розподіл коштів відбувався справедливо. Іноді гроші йшли не на ті транспортні роз’язки, які дійсно потребували покращення, а на ті, що були ближче до Будапешту.
Який же вигляд мав митний пост. На щастя, збереглися світлини, судячи з яких ми можемо про це дізнатися. Отже, біля кожного митного поста був шлагбаум та маленький будиночок для митників. Крім стаціонарних постів були й надзвичайні – на випадок стихійних лих. Таких розгорталося в Хусті, як правило два.
Крім того, пост – на період ярмарків знаходився прямо в центральній частині Хуста. Там збирали збір із торговців. Тоді то була Ринкова площа, зараз це – Майдан Незалежності і частина вулиці Карпатської України. Ще один був у іншому кінці ділянки, виділеної від вуличну торгівлю – у районі реформаторської церкви, аби торговці не могли таємно проникнути на ярмарок. Шлагбаум на цьому відрізку теж можна побачити на деяких фото. А шлагбаум поблизу старого будинку уряду є взагалі на дуже багатьох світлинах, починаючи з 1900-тих років.
За що і скільки платили
Тож які тарифи були у митників? Із кого вони брали плату?
Збереглися відомості про митні збори на початку 1900-х років. Знайти ці дані можна у Закарпатському обласному державному архіві.
Отже, за кожен транспортний засіб подорожуючий мав віддати в казну 3 крони, за кожну тварину (коня, корову, буйвола, осла тощо) – 2 крони, за кожне лоша, теля, вівцю чи козу – 0,5 крони.
Утім із цих правил були й винятки. Від митного збору звільнялися: транспортні засоби, що належали королівському двору; членам королівської родини та їхнім придворним; емісари іноземних держав; армія, усі підрозділи національної оборони, а також транспортні засоби, що перевозили будь-які матеріали для потреб війська; транспортні засоби державних службовців, котрі подорожували офіційно; транспорт, що перевозив державні товари; поштовий транспорт; транспорт, пов’язаний із будівництвом, ремонтом та обслуговуванням доріг; транспорт церковних служителів; транспорт в похоронних процесіях; транспорт пожежників; пішоходи (незалежно від того, проносять вони вантаж чи ні); худоба, яку виганяли за межі міста на пасовисько.
Цікаво, що в Чехословацький період митні пости залишилися. Більше того, чехи навіть трохи підняли тарифи. Були з боку населення чисельні нарікання. Про це навіть писали в газеті “Нова Свобода”. Але надходження у казну ніколи не були зайвими, тож митний збір влада так і не скасувала.
Про роботу митників
Митники мали поводитися ввічливо. Кожному, хто проїжджав, після сплати мита виписували квитанції. Допомагати в роботі інспекторам могли жандарми. За несплату мита карали штрафами.
Отримані за день роботи кошти о 19.00 митник мав передавати інспектору, котрий до 10.00 наступного дня мав доправити їх до скарбниці. Роботу митників могли перевірити працівники міської управи. Перед тим, як приступити до роботи, митник мав скласти присягу держслужбовця – на вірність інтересам міста. Крім інспектора, збирачів мита, яких могло бути декілька, на постах ще й стояли піднімачі шлагбаумів.
Крім основних митних постів могли бути ще й додаткові, де збирали мито на утримання мостів. А таких через Хустець та Млиновицю було декілька, бо нині маленькі річки раніше були повноводними. Із 1910 року таку плату відмінили.
Сам же митний збір відмінили аж 1 липня 1940 року. Тоді в Угорщині вийшов указ, який призупинив право міст і сіл стягувати митні збори. У той же час населеним пунктам, для яких митний збір становив необхідність, влада пообіцяла підтримку. Хоч допомога була несуттєвою, відтоді митні пости на в’їздах до міста поступово почали демонтувати.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Державна реальна гімназія. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО