Як ярмаркували в Хусті у давнину. ВІДЕО
Як ярмаркували у Хусті в давнину. ВІДЕО. Зараз ярмарками нікого не здивувати. Більшість закарпатських міст регулярно ярмаркують по декілька разів на рік. А в давнину дозвіл на проведення подібних заходів мали далеко не всі сучасні населені пункти. Але Хуст мав… із 1329 року, відколи отримав статус коронного міста та Магдебурське право, яке давало йому ряд переваг та привілеїв. Тож як хустяни ярмаркували у минулому? Як часто проводили ярмарки? Чим торгували?
Що продавали?
Як ринки, так і ті, хто займався стихійною торгівлею повинні були працювати за рядом правил. Якщо хтось порушував бодай якесь із них, можна було втратити не лише ліцензію, але й свободу. Порушників могли ув’язнити на добу, три дні, навіть на два тижні.
Торгові ряди розташовувалися прямо вздовж декількох вулиць та площ. За Австро-Угорщини вони охоплювали площу Ринкову (там, де синагога та ринки), Бенеша (там, де міська сцена і фонтан, Майдан Незалежності) та вулицю Ракоці (сучасна Карпатської Січі).
Ремісники неодмінно мали мати дозвіл на продаж краму. Збували вони вироби зі шкіри, хутра, дерева, кераміку, одяг. Великим попитом користувалися вироби ткацтва, ковальства, столярства, бондарства.
Чи не найбільше було сільгосптоварів. Це – молочна, м’ясна продукція, зерно, овочі, фрукти, ягоди, яйця, гриби, льодяники, пряники. Хоча готову їжу продавати не дозволяли, як і вино, пиво та будь-який алкоголь. Для цього існували корчми. Торгували на ярмарках також квітами, саджанцями дерев, кущів, винограду. Була й церковна продукція – різьблені хрести, іконостаси, ікони, а також друковані книги та церковні календарі місцевих книгодруків. Продавали на ярмарках і цукор, сірники, керосин, меблі, вироби з лози. При цьому, зазвичай збувати дозволялося тільки власну продукцію, або привезену із-за кордону. Чужими виробами торгували тільки в магазинах. У Закарпатському краєзнавчому музеї можна побачити багато цікавих виробів, створених руками наших земляків, які збувалися в місті на ярмарках, починаючи з 1600-х років.
І ще…
Як писав чеський журналіст Владемір Кустек, у Хусті регулярно проводилися і тваринні ярмарки, але за Чехословацької доби, із 1936 року, їхня кількість, рішенням крайового уряду, була обмеженою – усього вісім разів на рік. За його словами, найбільш потужними вважалися саме осінні ярмарки. На них торгували передусім капустою, яку привозили із сусідніх сіл – Велятина та Вишкова.
У мережі також можна побачити фото, оригінал якого зберігається у музеї Сечені в Будапешті. Знімок зроблено у грудні 1920 року з різдвяного ярмарку. На світлині видно вкриті снігом дахи будівель і, що цікаво, проглядаються сани, запряжені конями, а не звичайні підводи. Таких зим у нашому краї немає вже давно, снігу випадає останнім часом зовсім небагато. Крім того, збереглися світлини із різних локацій ярмарків за 1937, 1939 та 1941 роки. Судячи зі знімків, можна стверджувати, що на вулицях міста активно торгували одягом, посудом, городиною.
Мед
Окремим товаром на старовинних ярмарках у місті був мед та продукція бджільництва, адже пасічники в нас були з давнини. А загалом історія цієї діяльності відома близько 6 тисяч років, адже бджіл для людських потребю розводили ще в стародавньому Єгипті.
А у нас, зокрема, тільки родина Папп бджолярством займається більше 150 років. За чехословацьких часів, у 1921 році, на території сучасного Закарпаття, яке тоді називалося Підкарпатською Руссю, діяло п’ять бджолярських товариств із 268 членами. А в 1936-му їх було вже 49. І в них нараховувалося 752 членів, які мали 25600 бджолосімей. Пасічники проводили різні зібрання та організовували виставки-ярмарки. Зараз тільки в Хусті зареєстровано декілька різних бджолярських спільнот, однією з яких є спілка пасічників «Нарцис», яка щороку у жовтні організовує ярмарок «Срібні джерела».
Правила торгівлі
А колись перед в’їздом на ярмарок треба було сплатити мито, а також фіксований ринковий збір, який був різним у різні часи та міг залежати від пори року. Кожен продавець мав право мати тільки одне торгове місце. Продавати алкоголь на ярмарках заборонялося. Не можна було обманювати покупців на вагах, ходити між людьми і пропонувати продукцію, не маючи торгового місця. Але дозволялося вести торгівлю з возів, зі столів, навіть із землі. Після завершення торгів місця продавці мали залишати по собі прибраними. За дотриманням порядку стежили жандарми та спеціальні наглядачі. Найбільш поширеними злочинами під час ярмарків були дрібні крадіжки, скоєні кишеньковими злодіями та шахрайство – перепродаж продукції перекупниками.
Для влади, якою б вона в нашому краї не була, ярмарки були дуже вигідними, бо приносили в казну непогані суми. А торгувати до міста їхали не лише мешканці довколишніх сіл, але й угорці, чехи, словаки, румуни. Детально торгівлю в давнину описує Тетяна Літераті у циклі «Втрачений Ужгород». Цікаво, що якщо ярмарок тривав декілька днів, залишати там товар на ніч заборонялося, як і ночувати продавцям посеред вулиці. Якщо вони прибували здалеку, мали йти спати в готель.
Розмовляли різними мовами, але розумілися
У період між двома світовими війнами у нашому краї побувала американська фотографиня Марґарет Бурк-Вайт. Журнал «LIFE» відрядив її до Чехословаччини зробити репортаж про життя людей. У відрядження вона відправилася разом із письменником Ерскіном Колдвеллом. Багато її світлин згодом побачили світ на сторінках журналу, у якому вона працювала та увійшли до книжки «На північ від Дунаю» (North of the Danube), виданої у 1939 році.
Цікаво, що ярмарки та вулична торгівля в нашому краї дуже захопили мандрівників. Вони описували, що овочі, фрукти, квіти збували прямо посеред вулиць. Товар хаотично був розкладений на столах та на тротуарах, а аромат плодів наскрізь наповнював повітря. Їх зачарувала також національна міщанина населення, що як покупці, так і продавці розмовляли різними мовами й при цьому під час торгів добре розумілися між собою.
«Уранці, між шостою та сьомою, господині почали торгуватися і купувати по-справжньому, вибираючи кружок сиру з одного кіоску, розраховуючись за масло в іншому та купуючи пучок цибулі на бордюрі. Вони придивлялися і торгувалися, нюхали та куштували, порівнювали й купували. Дружини чеських залізничників і німецьких банкірів стояли пліч-о-пліч з дружинами єврейських купців і ромів-торговців. Німець і єврей, чех і ром, кожен своєю мовою, схвильовано розмовляли з русинськими селянами, які їх розуміли. Селяни в спокійному очікуванні стояли біля своїх кіосків і мовчали, доки жінки не були готові купувати і платити», – описував Колдвелл побачене під час ярмарку.
Між іншим, ця подорож вплинула не лише на професійне життя двох авторів. Повернувшись до США, вони одружилися.
Як часто ярмаркували
Великі ярмарки в Хусті були сезонними і проходили чотири рази на рік. А стихійний ринок, тобто вулична торгівля, на початку – у першій половині ХІХ сторіччя працював раз на тиждень. Ярмарки ж тривали здебільшого по 4-5 днів.
Як пише Михайло Бізонич у книжці «Хуст у старовинній світлині», купці ділилися між собою на три гільдії, залежно від розміру майна і податку, який вони сплачували, а також від того, на продажу якого товару спеціалізувалися. Тобто, торгували вони медом, книгами, тютюном, чи одягом, взуттям, дерев’яними чи металевими виробами.
Цікаво, що власники магазинів часто скуповувалися на ярмарку. Перепродаж у крамницях не заборонявся.
Нині на ярмарках, ринках, у магазинах дозволяється продавати практично все. Хоча у фаворі у покупців, як і сторіччя тому, залишається продукція створена або вирощена власними руками.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Державна реальна гімназія. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО