«Стотисячний житель Ужгорода Юрій Хаван буде щасливим…»
«Стотисячний житель Ужгорода Юрій Хаван буде щасливим…» Есе з нагоди 79-ої річниці від дня народження української зірки динькарського мистецтва Анни Мигович
Диньки Анни Мигович
Керамічні шедеври, милі писанки, живописні картини, декоративні диньки Анни Мигович (1946, с. Білки – 2000, Ужгород), базовані на фольклорних традиціях, кількадесят років тому часто демонструвалися на різних крайових і всеукраїнських виставках, ефектно їх урізноманітнюючи. Вона постійно й одержимо горіла мистецтвом. Результат – за свої 54 роки встигла зійти на вельми солідну вершину визнання.
ЕЛІТНА ТВОРЧА ФІШКА БАГАТОГРАННОЇ МИСТКИНІ
5-листопадовий день народження Анни Мигович (дівоче прізвище – Попсабов) спонукав мене озирнутися в минуле літо. Вранці 20 липня в телефонній розмові я просто так нагадав приятелю Вікторові Миговичу, що це – день першого історика Ужгорода Кароя Мейсароша (1821 – 1890). Художник умовно розчулився і через дві-три години прийшов до мене на бабчине обійстя лише з однієї метою – подарувати розкішну декоративну диньку своєї надзвичайно талановитої матері Анни Мигович. Причому подарувати не з нагоди 204-річчя Кароя Мейсароша, а в нагоді мого ще 12-червневого 55-річчя. Якщо відверто, то до такого подарунку Віктор готував себе довго – ачей, років десять-дванадцять. А можна й так подати: це я стільки років, висловлюючись хитромудро, випрошував у цім бора бодай якусь одну диньку. Оця творча фішка багатогранної Анни Мигович мене віддавна особливо зворушує. З відстані часу жалкую, що збірка верховинських казок у записах Володимира й Олени Фединишинців «У 77 державі», яка побачила світ у 2011 році, оформлена лише декоративними диньками Федора Манайла. Хай як дивно, але тоді я банально не здогадався підказати видавчині Олександрі Гаркуші включити в збірку йдиньки Анни Мигович. Свій промах я частково згладив на презентації збірки в прес-центрі сайту «Закарпаття онлайн», коли на столі стояло кілька диньок Анни Мигович. Правда, опісля через неуважністьв окремих журналістських інформаціях автором усіх декоративних гарбузиків фігурував суто Федір Манайло. Від несподіванки ми з Віктором і дивувалися, і гуморизували.
Та повернуся до подарунку. Тримаючи в руках тематично непересічну диньку мисткині, присвячену – увага! – народженню 100-тисячного жителя Ужгорода Юрія Хавана в 1982 році, я також розчулився – і відразу зняв зі стіни для приятеля чудовий шарж Ерделі. «Це з тобі з нагоди 47-річного шевченківського віку», – так додав, бо Віктор народився 12 березня 1978-го. Далі я запросив відзначити пивом такий культурний обмін і молодого русинського письменника Михайла Чикивдю. Так улітку нас утрьох зібрав історик Карой Мейсарош.
ПОЗАДУ 43 РОКИ, АЛЕ ДИНЬКА В ІДЕАЛЬНОМУ СТАНІ
Два-три слова про дивовижну диньку, яка ефектно урізноманітнила творчий інтер’єр моєї кімнати. На лицьовій стороні оригінально й філігранно вирізана матір, яка тримає на руках дитя.На стрічках напис – Юрій Юрійович Хаван. І зафіксовано головне – 100000 тис. житель м. Ужгорода. Так, Анна Мигович, протавтологіювавши, ніби мило помилилася, бо якщо буквально розуміти «100000 тис.», то це… 100 мільйонів. Над головою матері- мереживний візерунок, у композиції якого вказаний рік – 1982, плюс ювілей створення радянської держави – 60 СРСР. Логіка підказує, що тоді комуністичне Закарпаття дихало майбутньою вельми величною датою, точніше Датою))). Нагадаю, що Радянський Союз постав 30 грудня 1922 року. Іронічний штрих: я колись жив на вулиці 60 років СРСР (нині – Легоцького). Зворотна сторона диньки також проймає поезією в прозі: Рости у мирі, / Людям на радість, / Матері на втіху, / Державі на славу. Щястя, здоров’я Матері і сину, / Стотисячний житель буде щасливим. / м. Ужгород / 30.VII.1982. Висотадиньки – 40 см. Є-мфі Гологом, тому мимоволі звертаю увагу на орфографічні помилки: у слові «щастя» після «щ» пишеться не «я», а «а». Ради Бога, лише не треба мене звинувачувати, що я чіпляюся. Просто оскільки динька окрилює моє єство, то я її вкотре кручу, розглядаючи в дрібницях, уявляючи, як мисткиня пише на живій диньці, тобто яка ще росте на городі, як обробляє її, як сушить, як хвилюється за майбутнє. Позаду 43 роки, але динька по сутів ідеальному стані. І дай Боже, аби Юрій Хаван був нині реально щасливим. Я намагався знайти його через суспільні мережі, але допоки безрезультатно.
САМОСТІЙНО ДОСКОНАЛО ОПАНУВАЛА ВСІ СЕКРЕТИ НА ВСІХ ЕТАПАХ
Мені видається, що в динькарському амплуа АннаМиговичперевершила Федора Манайла. Ну в кількості – це без сумніву: ідеться ж про кілька сотень диньокнеповторної жінки. Стосовно якості – знак рівності. Непересічний нюанс: надихнули Анну Мигович так само себе реалізовувати диньки класика, але не любила, коли її називали ученицею Манайла. Рідним казала, що не лише нічим не посприяв, а й відмовлявзайматися, сіючи зневіру. «Анночко, ничу тебе не вийде!» – так підкреслював. Нічого дивного: можливо, йвеличезнавіковарізниця – 36 років! – повпливала натакі-сякі творчі взаємини. Врешті мисткиня самостійно віртуозно опанувала динькарське мистецтво на всіх етапах – від вирощування, догляду, розпису до обробки, висушування, тривалого зберігання. Це все потребувало як потужного таланту, так і неймовірного терпіння. З відстаніж часу треба бити на сполох, що це своєрідне мистецтво занепало, а може, й остаточно вмерлона теренах краю. Сам Віктор Мигович намагався відродити його, створивши кілька років тому на великій диньці портрет Федора Манайла в техніці пірографії. Утім допоки про системну роботу в динькарському ракурсі говорити не доводиться. Водночас вважаю, що за всіх обставин декоративні диньки Анни Мигович треба перманентно популяризувати, і тоді, може, завтра-після завтра хтось так само станепалким продовжувачем, мовити б, витонченої і виточеної мистецької справи.
Михайло Фединишинець
Талановитий живописець, графік, кераміст
Біографічна довідка Ганни Мигович
Ганна Мигович – живописець, графік, кераміст. Член Творчого об’єднання професійних художників Закарпаття (1991). Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1993). Член Закарпатського відділення товариства «Україна» з питань культурних зв’язків з українцями за кордоном (1983). Народилася 5 листопада 1946 року в с. Білки, що на Іршавщині (нині – Хустщині). У 1968 році закінчила відділ художньої кераміки Ужгородського училища прикладного мистецтва (викладачі – Федір Манайло, ШандорПеткі, Павло Балла), опісля працювала на Миколаївському промкомбінаті у Львівській області. З 1977 по 1991 роки – інженер-конструктор зі створення зразків сувенірних виробів та предметів побуту «Укрмісцепрому». Увесь час багато працювала, представляючи Закарпаття та Україну на багатьох мистецьких заходах. Після проголошення Україною незалежності надзвичайно глибоко вболівала за її долю.У 1993 році мала персональну виставку. Трагічно загинула разом з донькою Оленою в автокатастрофі в Ужгороді 1 листопада 2000 року. Поховані вони на Доманинському кладовищі. У квітні 2021-го до найрідніших приєднався і чоловік Ганни Мигович –Іван Мигович, також обдарований художник.
Мисткиня Ганна Мигович створювала декоративно-ужиткові керамічні вироби, фарфоровий та глиняний посуд, живописні натюрморти, пейзажі, портрети, фігуративні композиції, писанки. Займалася селекцією декоративних диньок, винайшла і вдосконалила техніки їхнього оброблення та художнього декорування. Учасниця обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок із 1965 р. Мала персональну виставку в Ужгороді (1993). Твори майстрині зберігаються у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї, Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, Меморіальному будинку-музеї Федора Манайла в Ужгороді, Національній спілці майстрів народного мистецтва України в Києві, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, Музеї українського мистецтва в американському місті Чикаго.
Підписи під фото:
1.Це фото Анни Мигович з декоративними диньками для нью-йоркської газети «Newsfrom Ukraine», 1983 рік. За життя мисткиня видекорувала кілька сотень декоративних диньок. Чимало їх знаходиться в різних закордонних колекціях.
2. Декоративна динька, присвячена стотисячному ужгородцю Юрію Юрійовичу Хавану, який народився в липні 1982 року в сім’ї будівельника.
3. Анна Мигович. Дівчина з Міжгір’я, 1983 рік.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Державна реальна гімназія. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО