Перша електростанція Хуста. ВІДЕО
Перша електростанція Хуста. ВІДЕО. Колись із настанням ночі Хуст і навколишні села поринали в темряву. Електрика, до якої ми звикли сьогодні, на початку XX століття була розкішшю, а не повсякденною зручністю. Електрифікація нашого краю розвивалася поступово, і саме в 1920–1930-х роках, за чехословацького періоду, міста краю почали активніше отримувати сучасні комунікації.
У Хусті важливу роль у цьому процесі відіграли підприємці Мордехай Гросс і Моше Геймфельд, які після Першої світової війни заснували приватну електростанцію. Вона забезпечувала електроенергією освітлення та виробництво. За сухою згадкою в історичному джерелі стоять не лише початок нової епохи для міста, але й долі двох підприємців, чиє життя розділили війна, Голокост і радянська націоналізація.
До електрики: яким був Хуст на початку XX століття
На початку XX століття Хуст був торговельно-ремісничим містечком Марамороського комітату Угорського королівства. Тут працювали крамниці, майстерні, млини, деревообробні підприємства, розвивалася торгівля. Проте сучасна міська інфраструктура ще тільки формувалася.
На той час у провінційних містечках регіону електрика не була звичним явищем. Вулиці освітлювали переважно гасовими або олійними ліхтарями, а промислові підприємства могли користуватися власними джерелами енергії. Важливо розрізняти окремі приватні установки, які обслуговували конкретне виробництво, і повноцінну електромережу, здатну постачати струм різним споживачам.
На Закарпатті ранні електроенергетичні проєкти з’являлися ще наприкінці XIX століття. Зокрема, у Фрідешеві, поблизу Мукачева, діяла гідроелектрична установка, пов’язана з пивоварним виробництвом Шенборнів. У Берегові 1908 року збудували дизельну електростанцію потужністю 330 кВт за участю Siemens-Schuckert.
Хуст розвивався в інших умовах. Прямих підтверджень існування тут загальноміського електричного освітлення за часів Австро-Угорщини поки не виявлено. Тому стверджувати, що до Першої світової війни в місті взагалі не було жодної електричної установки, було б передчасно. Однак відомостей про розвинену міську електромережу того періоду немає.
Ситуація почала змінюватися після Першої світової війни, коли Хуст увійшов до складу Чехословаччини. Саме в міжвоєнні десятиліття електрифікація, розвиток водопостачання та інших комунікацій стали частиною модернізації міста.
Електростанція Мордехая Гросса та Моше Геймфельда
Відомості про приватну електростанцію в Хусті вдалося знайти в історичному виданні Цві Меншеля (Zvi Menshel, Tsevi Menshel) «Єврейська громада Хуста та околиць. Книга пам’яті».
У ньому згадується, що після Першої світової війни Мордехай Гросс та Моше Геймфельд заснували електростанцію, яка забезпечувала електроенергією освітлення та виробництво.
Це важлива згадка для історії Хуста. Вона пов’язує появу електроенергетичного підприємства не лише з технічним прогресом, а й із місцевими підприємцями, які вкладали кошти в розвиток міста.
Водночас доступний опис не дає змоги встановити точний рік запуску станції, її адресу, потужність, кількість споживачів або те, які саме вулиці вона освітлювала. Так само поки не можна однозначно визначити, чи була вона першою установкою такого типу в Хусті, чи першою міською електростанцією, що забезпечувала потреби освітлення та виробництва.
На жаль, підприємство не залишило помітного сліду у відомих фотографічних колекціях старого Хуста. Світлин із ним знайти не вдалося. Але історія електростанції не зводиться до обладнання та проводів. За нею стоять двоє підприємців, життя яких склалося зовсім по-різному.
Мордехай Гросс: від магазину іграшок до електротехнічного бізнесу
Підприємець, якого в Хусті знали також як Мікшу. Історія Мордехая Гросса цікава тим, що його підприємницький шлях починався зовсім не з електрики.
За зібраними історичними відомостями, Гросс народився приблизно 1890 року неподалік Виноградова, у родині Цві та Шифри. Він належав до підприємницького середовища, яке відігравало помітну роль в економічному житті Хуста в першій половині XX століття.
Спочатку його діяльність була пов’язана з торгівлею дитячими товарами. У 1913 році магазин іграшок зареєстрували на ім’я Шоломона Ґроса, тоді як Мікша працював керівником крамниці. Згодом він сам став господарем і перетворив її на відомий торговельний заклад.
Збереглася фотографія, датована 1914 роком, на якій можна побачити фасад магазину, вивіску, частину товарів у вітрині та працівників. Для історії міста це цінний матеріал, адже він показує не просто будівлю, а конкретне підприємство, яке працювало в тогочасному Хусті. Крамниця розташовувалася між книжковим магазином Іґнаца Ауслендера та аптекою Калмана Шмідта, у районі, де згодом облаштували прохід до нинішньої вулиці Рєпіна. Сама будівля пізніше була знесена.
Згодом Мікша змінив напрям діяльності. Замість іграшок він почав торгувати електротоварами. У чеському бізнес-довіднику за 1938 рік його магазин зазначений за адресою: вулиця Духновича, 14.
Ця деталь особливо промовиста. Людина, яка на початку своєї кар’єри продавала дитячі іграшки, згодом працювала у сфері, що безпосередньо була пов’язана з модернізацією міста. Попит на електротехнічні товари зростав разом із поширенням електрики, розвитком підприємств і появою нових побутових потреб.
За наявними відомостями, Гросс мав частку в місцевому електроенергетичному бізнесі. У зібраних матеріалах фігурує показник у 41% акцій.
Родина, яка не пережила Голокост
Дружину Мікші звали Песія, до шлюбу Вейс. Вона була хустянкою. У подружжя були діти, і родина жила звичайним життям: працювала, займалася підприємництвом, виховувала дітей і будувала плани на майбутнє.
Проте 1944 рік став трагічним рубежем для єврейської громади Хуста. Почалося запровадження антиєврейських заходів і місцевих євреїв примусово зосередили в гетто, а потім депортували до нацистських таборів.
Мордехай Гросс загинув під час Голокосту. Його дружина та діти також стали жертвами переслідувань. У матеріалах Яд Вашем згадуються Сара, якій було 13 років, Тувія, якому виповнилося 18, та Ета.
Отже, історія родини Гроссів нагадує, наскільки нищівним був Голокост для Хуста: місто втратило не лише тисячі своїх мешканців, а й підприємців, ремісників, торговців та цілі родини, які формували його економічне й культурне життя.
Мікша Гросс залишився в історії міста не тільки як торговець та учасник електроенергетичного бізнесу. Його біографія відображає шлях від довоєнного підприємництва до трагічного знищення єврейської громади в роки Другої світової війни.
Моше Гіммельфарб (1895–1969)
Другим засновником електростанції, згаданим у книзі пам’яті єврейської громади Хуста, був Моше Геймфельд. У генеалогічних матеріалах та іноземних архівах його ім’я також пов’язують із прізвищем Гіммельфарб (Himmelfarb).
Моше народився 1895 року в заможній єврейській родині. За наявними біографічними відомостями, його сім’я була пов’язана з промисловістю та торгівлею, зокрема з млинарством і деревообробкою. Це було середовище, у якому підприємницька діяльність поєднувалася з традиційним релігійним життям єврейської громади.
На початку XX століття Хуст мав розвинений торговельний сектор і підприємства, що працювали з деревиною. Лісопильні та меблеві виробництва були важливою частиною місцевої економіки. Для них електроенергія означала можливість використовувати механізоване обладнання, підвищувати продуктивність і розширювати виробництво.
Саме в цьому контексті варто розглядати участь Геймфельда в заснуванні електростанції. Її призначення, згідно з книгою пам’яті, полягало в забезпеченні електроенергією освітлення та виробництва.
У родинних і генеалогічних матеріалах згадується також Шмуель Іцхак Геймович, пов’язаний із прізвищем Геймфельд. Йому приписують володіння великою лісопильнею в Хусті, яка постачала деревину для меблевих підприємств.
Доля після війни
Моше Геймфельд пережив Голокост. Це відрізняє його долю від долі Мордехая Гросса, однак повернутися до попереднього життя в Хусті він не зміг.
Після Другої світової війни Закарпаття опинилося у складі Радянського Союзу. Приватні підприємства переходили до державної власності, а звичний економічний устрій докорінно змінювався.
За наявними біографічними матеріалами, Моше залишив Закарпаття та емігрував. Решту життя він провів за кордоном. Помер 1969 року.
Його історія важлива ще й тому, що допомагає побачити за назвою підприємства конкретну людину. Електростанція була не абстрактним символом прогресу, а результатом інвестицій, рішень і праці підприємців, які намагалися розвивати рідне місто.
Електрифікація Хуста: що відомо про 1920–1930-ті роки
Після Першої світової війни Хуст увійшов до складу Чехословаччини та поступово перетворювався на важливий адміністративний центр Підкарпатської Русі. Зростання міста вимагало розвитку комунікацій, транспорту, підприємств і систем життєзабезпечення.
Електрика була однією з найважливіших складових цієї модернізації. Вона потрібна була не тільки для освітлення осель і вулиць, а й для роботи виробничого обладнання, торговельних закладів та інших міських об’єктів.
Одним із цікавих документальних свідчень є чеський бізнес-довідник за 1938 рік. У ньому для Хуста зазначено підприємство: Podkarpatské Ruské elektrárny, Masarykova 82, телефон T 33.
Українською назву можна перекласти як «Підкарпатські руські електростанції» або «Підкарпатські руські електричні підприємства». У записі наведено адресу на вулиці Масариковій, 82, і телефон підприємства. Цей запис підтверджує, що наприкінці чехословацького періоду електроенергетика Хуста вже була представлена в діловій інфраструктурі міста.
Однак тут є важливий нюанс. Немає достатніх підстав ототожнювати це підприємство з приватною електростанцією Мордехая Гросса та Моше Геймфельда. Найімовірніше, йдеться про окрему структуру, пов’язану з електроенергетичною мережею Підкарпатської Русі.
Відомості про Podkarpatské Ruské elektrárny мають значення і в ширшому історичному контексті. Дослідження енергетики регіону засвідчують, що 1938 року підприємство «Підкарпатські руські електростанції» було пов’язане з масштабнішими змінами у структурі електроенергетичного господарства краю. Після політичних подій осені 1938-го та березня 1939 року його майно й організаційна структура зазнали поділу. Отже, історія електрифікації Хуста не обмежувалася однією приватною станцією. Вона розвивалася в умовах, коли місцеві підприємницькі ініціативи поступово співіснували з більшими електроенергетичними структурами.
Як електрика змінювала місто
Поява електроенергії відкривала для Хуста нові можливості. Для торговельного міста, де значну роль відігравали ремесла, лісопильні та меблеві виробництва, стабільне електропостачання могло означати перехід до ефективнішого обладнання та нових технологій.
Електричне освітлення також змінювало повсякденне життя. Воно давало змогу краще освітлювати робочі приміщення, крамниці та оселі. Вуличне освітлення, якщо воно охоплювало відповідні ділянки міста, робило пересування в темну пору доби зручнішим. Згадка у документальрих джерелах про станцію, яка забезпечувала освітлення та виробництво, свідчить про важливий крок у розвитку місцевої інфраструктури. Електрика поступово ставала не лише технічною новинкою, а й ресурсом для міської економіки.
Як електрифікували наш край у 1920–1930-х роках
У міжвоєнний період електроенергія поступово ставала важливою частиною міського життя. Проте на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, електрифікація відбувалася нерівномірно. Великі населені пункти отримували нові можливості швидше, тоді як у багатьох селах доступ до електрики залишався обмеженим.
На початку 1920-х років електроенергетика Чехословаччини ще не була єдиною системою, якою є сьогодні. Підприємства нерідко мали власні електрогенератори, а невеликі електростанції забезпечували струмом найближчі райони. Розвиток загальних електромереж поступово дозволяв об’єднувати окремі джерела електроенергії та передавати її на більші відстані.
Електрику в той час виробляли різними способами. На теплових електростанціях паливо нагрівало воду, утворена пара приводила в рух турбіну, з’єднану з електрогенератором. На інших об’єктах використовували двигуни внутрішнього згоряння, а там, де дозволяли природні умови, розвивали гідроенергетику.
Важливий етап у розвитку електроенергетики краю розпочався наприкінці 1920-х років. У 1928 році до регіону прийшла чехословацька компанія «Колбен-Данек», яка придбала акції Ужгородського товариства електростанцій та взяла в оренду електростанції в Мукачеві, Берегові й Виноградові. Згодом почали формувати регіональну систему електропостачання.
У 1930 році в Ужгороді запрацювала нова парова електростанція потужністю 5000 кіловат. Одночасно реконструювали розподільчу мережу та прокладали лінії електропередачі до інших міст. Уже в 1931 році до цієї системи приєднали Мукачево, Берегово, Виноградово, Хуст, Сваляву, Батєво та Велику Добронь. Про це йдеться в матеріалах, поданих до парламенту Чехословаччини на початку 1930-х років.
Цей факт особливо важливий для історії Хуста. Він свідчить, що на початку 1930-х років місто стало частиною ширшої системи електропостачання. Відтак електрика могла надходити не лише від місцевих джерел, а й мережею з регіональної електростанції. Водночас саме приєднання міста до мережі ще не означало, що всі його вулиці, будинки й установи відразу отримали освітлення.
Насамперед електроенергія була потрібна для освітлення громадських будівель, установ, крамниць і підприємств. Вона також давала змогу використовувати електродвигуни для роботи різноманітного обладнання. Проте підключення залежало від наявності мережі, технічних можливостей та спроможності споживачів оплачувати послугу. Навіть у Чехословаччині вартість електроенергії залишалася важливим чинником, який стримував її поширення серед населення.
Отже, 1920–1930-ті роки стали для Хуста періодом переходу від обмеженого використання електроенергії до включення міста в регіональну електромережу.
Пам’ять про людей, які змінювали Хуст
Сьогодні електрика здається настільки звичною частиною життя, що важко уявити місто, де її доступність була обмеженою. Проте трохи більше століття тому освітлені вулиці, електричне обладнання та мережі постачання струму були ознаками модернізації.
Мордехай Гросс та Моше Геймфельд були підприємцями, які, за історичними свідченнями, першими долучилися до створення електростанції для освітлення та виробництва.
Їхня історія нагадує, що минуле Хуста творили конкретні люди, чиї імена можна відшукати в старих довідниках, фотографіях і книгах пам’яті. А історія першої електростанції міста є ще одним фрагментом великої картини розвитку Хуста.
Під час підготовки матеріалу використано відомості з книги Цві Меншеля про єврейську громаду Хуста та околиць, дані чеського бізнес-довідника за 1938 рік і зібрані біографічні матеріали про Мордехая Гросса та Моше Геймфельда.
Нагадаємо, що Коли у Хусті почали з’являтися аптеки і що в них продавали. ВІДЕО, а також Коли у Хусті з’явилося світло і як освітлювали вулиці в давнину
Вас може зацікавити: Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав
Перша електростанція Хуста. ВІДЕО