100 років Юрію Фенинцю: історія хустянина, який формував освіту краю
100 років Юрію Фенинцю: історія хустянина, який формував освіту краю. 7 травня 2026 року виповнюється 100 років з дня народження Юрія Івановича Фенинця – Вчителя, історика, управлінця у сфері освіти та людини непростої долі. Його життєвий шлях – це історія не лише однієї родини, але й цілого краю, який пережив зміну епох, держав і випробувань.
Спогадами про батька поділилася донька Надія Чикун. Саме з її розповідей постає образ людини, яка, попри всі труднощі, гідно пройшла життєвий шлях, залишилася вірною освіті, людям і рідному місту.
Коріння, що проростає крізь століття
Юрій Фенинець народився 7 травня 1926 року в Хусті – місті, з яким було пов’язане все його життя. Родина Фенинців жила тут поколіннями, що підтверджують архівні документи, дбайливо збережені у сім’ї.
Як розповідає донька, документально підтверджена родинна історія, сягає ще середини ХІХ століття:
«У сімейному архіві збереглися документи про наших предків, народжених у Хусті ще в 1840-х роках. Всі вони були жителями цього міста».
Родина Фенинців мешкала на тодішній вулиці Велика Кірешська (нині Керамічна), займалася господарством, мала землю, худобу, сади. Попри непрості часи, у сім’ї панували традиції, віра та працьовитість.
Дитинство Юрія було нелегким – у два роки він втратив батька, і мати самотужки виховувала шістьох дітей. Та навіть у таких умовах він зміг здобути освіту: закінчив початкову школу, а згодом вступив до Хустської гімназії.
Випробування війною і вибір на користь освіти
Юність Юрія Фенинця припала на буремні роки. Хуст у той час пережив зміну кількох державних режимів – від Чехословаччини до Карпатської України, далі угорську окупацію і прихід радянської влади.
Як згадує донька:
«Наш батько народився і жив у одному місті, але фактично – у різних країнах».
У 1944 році його примусово вивезли до трудового концентраційного табору в Угорщині. Там він пережив голод, тяжку працю, хвороби. Врятувала його місцева жінка, яка, за словами доньки, «побачила, що він ще живий серед мертвих, витягла, переховувала, врятувала його від смерті».
Після повернення, у 1945 році, Юрій закінчив Хустську реальну гімназію, а згодом, у 1946-му, вступив на історичний факультет Ужгородського державного університету. Саме тоді він остаточно обрав шлях освітянина.
Вчитель, керівник і людина справи
Свою трудову діяльність Юрій Іванович Фенинець розпочав у сфері освіти після закінчення університету у 1951 році. А вже в 1952-му, у віці 26 років, йому довірили очолити районний відділ народної освіти.
«Це була не кабінетна робота. Батько згадував, як добирався до шкіл віддалених сіл та присілків пішки, підводами, лісовозами – за будь-якої погоди», – каже донька.
Згодом, із 1961 року, Юрій Іванович працював директором Хустської школи №1, а пізніше, з 1965-го – заступником директора школи №4, до виходу на пенсію.
Щоденна педагонічна праця не обмежувалася уроками, ретельною підготовкою до занять, написанням конспектів від руки. Юрій Фенинець впродовж багатьох років із ентузіазмом виступав із лекціями від товариства «Знання» та займався дослідженням історії рідного краю.
Частину своїх напрацювань він передав для видання «Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область» (1969 рік).
«Батько любив бути серед людей і нести світло знань – це було його стихією», – зазначає пані Надія.
Людина, яка залишила добрий слід
Попри важкі випробування – війну, табори, проблеми зі здоров’ям – Юрій Іванович Фенинець залишався добрим, чуйним і відкритим до людей.
«Два інфаркти та інші хвороби не погасили тепла в його погляді і добра в серці», – згадує Надія Чикун.
Його серце перестало битися 23 грудня 2000 року. Та пам’ять про нього живе у родині, учнях, серед колег і в історії Хуста.
Юрій Фенинець належить до тих людей, про яких говорять: народився, жив і помер у одному місті, але прожив життя, що вмістило цілу епоху.
Освітянська династія: родина, яка продовжила справу
Покликання до навчання і просвіти в родині Фенинців стало справжньою традицією, яка передавалася з покоління в покоління.
Дружина Юрія Івановича, Анна Гаврилівна Фенинець, теж була вчителькою, вчителем-методистом, людиною глибоких знань, інтелігентності та внутрішньої дисципліни. Вона не лише навчала учнів, але й сприяла професійному зростанню колег-хіміків.
«Мама мала енциклопедичні знання, вміла і навчати, і підтримувати, і створювати атмосферу тепла і турботи в домі: чудово готувала, шила, в’язала», – згадує пані Надія.
Працю на освітянській ниві продовжили і діти. Старша донька Надія Чикун, яка власне й поділилася родинною історією, також пов’язала своє життя з педагонічною діяльністю, передаючи ті цінності, які отримала від батьків. Вона багато років поспіль викладала хімію у столичній школі №240, а потім продовжила науково-педагогічну діяльність в одному з кращих вищих навчальних закладів Києва – Державному торговельно-економічному університеті.
Молодша донька Мирослава Цанько понад 30 років працювала вчителькою хімії в Ужгородському ліцеї “Лідер” (ЗОШ №20), має заслужене звання “вчитель-методист”. Її учні неодноразово здобували перемоги на олімпіадах і конкурсах, гідно представляючи свій навчальний заклад.
«Батьки усе життя були віддані один одному, родині, роботі. Це був гідний приклад для дітей і внуків», – підсумовує донька.
Історія Юрія Фенинця – це не лише шлях однієї людини, але взірець освітянської родини, яка продовжує жити у своїх нащадках, зберігаючи повагу до знань і людей.
Нагадаємо, що Коли у Хусті почали з’являтися аптеки і що в них продавали. ВІДЕО, а також Коли у Хусті з’явилося світло і як освітлювали вулиці в давнину
Вас може зацікавити: Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав
100 років Юрію Фенинцю: історія хустянина, який формував освіту краю