Ткацькі заводи Хуста. ВІДЕО
Ткацькі заводи Хуста. ВІДЕО. Коли сьогодні говоримо про старий Хуст, перед очима часто постають торгові вулиці, крамниці, майстерні, вивіски різними мовами, базар і неспішне міське життя. Але 100 років тому Хуст був не лише містом торгівлі.
Тут виробляли. Працювали підприємства, майстерні, невеликі виробництва, які створювали товари для щоденного життя. Одним із таких напрямів було ткацтво. І старі адресно-торговельні довідники дозволяють буквально за кількома рядками побачити, як у місті розвивалася ця галузь. Особливо цікаво простежити її за два моменти: 1925 та 1938 роки.Це лише кілька сторінок старих довідників, але за ними стоїть цілий пласт історії Хуста.
У Хусті не лише торгували, а й ткали
Перші відомості про хустські ткацькі підприємства, які вдалося знайти, належать до 1925 року.
У тогочасному довіднику в категорії «Tkalcovny — Webereien», тобто ткацькі підприємства, згадані двоє хустян. Перший запис: Balzerovič, Ondrej, Lastovča 8. Другий: Kotun, Jos., Krivá ul. 7.
На перший погляд, це лише два прізвища серед багатьох інших підприємців міста. Але для історії Хуста вони надзвичайно важливі. Вони свідчать, що вже в середині 1920-х років у місті існувало окреме ткацьке виробництво, яке потрапило до офіційного комерційного довідника. Тобто тканину в Хусті не лише продавали. Її тут виробляли.
І це важлива риса міського розвитку. Місто не могло жити лише торгівлею. Поруч із крамницями, шинками, майстернями та ринком поступово формувався власний виробничий сектор. Люди вкладали працю й кошти у справи, які мали попит. Виробляли необхідні товари, шукали замовників, утримували свої підприємства та створювали роботу. Ткацтво було саме таким напрямом.
У тогочасній Центральній Європі ручне ткацтво залишалося важливою частиною текстильного виробництва. Воно не обов’язково означало примітивне домашнє ремесло. Ручні верстати могли давати якісне полотно та інші текстильні вироби, призначені для повсякденного використання.
У 1938 році ткацьке виробництво Хуста вже має інше обличчя
Через тринадцять років картина дещо змінюється. У довіднику 1938 року в категорії «Tkalcovny (lněné zboží) / Webereien (Leinenwaren)», тобто ткацькі підприємства, що працювали з лляними товарами, зазначено вже три прізвища.
Це Ondrej Balzerovič, Lastovča 8, Ch. M. Landau, Benešova ul., та Julius Szegál, Masarykova ul. У тому ж записі зазначено «ruční / Hand», тобто ручне виробництво. Це дуже важлива деталь.
Перед нами не список великих механізованих фабрик у сучасному розумінні. Йдеться про ткацькі підприємства та майстерні, де значну роль відігравала ручна праця. Але від цього їхнє значення для міста не стає меншим. Навпаки.
Уявімо звичайний день Хуста кінця 1930-х років. Місто живе своїм ритмом. На вулицях працюють магазини, ремісничі майстерні, контори, ресторани. Хтось везе товар на ринок, хтось відчиняє крамницю, хтось поспішає на роботу. А десь у місті працюють ткачі. Нитка за ниткою формується полотно. Ручний верстат працює не гучним промисловим механізмом, а ритмом людських рук.
Із лляного волокна можна було виготовляти різні види полотна та домашнього текстилю. Лляні тканини традиційно використовували для сорочок та іншого одягу, постільної білизни, рушників, скатертин, серветок та інших побутових речей. У різних текстильних центрах Центральної Європи ручне ткацтво також давало полотно та тканини різного призначення.
Ми не маємо підстав стверджувати, що кожен із цих конкретних хустських підприємців виробляв абсолютно весь перелік таких товарів. Але сам запис «Leinenwaren», тобто лляні вироби, показує напрям їхньої роботи. І це вже багато говорить про Хуст. Місто мало людей, які не просто перепродавали готову продукцію, а займалися її виготовленням.
Балзерович, Ландау, Сегал
Особливо цікаво простежити прізвища, які з’являються у довіднику 1938 року.
Ондрей Балзерович був присутній у ткацькому переліку ще 1925 року. Через тринадцять років його ім’я знову бачимо серед хустських ткачів. Це дозволяє говорити про певну тяглість підприємницької діяльності.
Поруч з ним у 1938 році з’являються Ch. M. Landau та Julius Szegál. Для сучасного читача ці прізвища можуть нічого не означати. Але документи дозволяють побачити за ними людей. І саме тут економічна історія Хуста перетинається з історією його єврейської громади.
Ландау та Сегал були пов’язані родинними зв’язками через шлюб. І тому два прізвища з ткацького довідника вже не сприймаються як випадкові записи. За одним стояла родина Ландау. За другим родина Сегал. А далі починається історія, яку неможливо читати без болю.
Хаїм і Рівка Това Ландау
Хаїм Ландау народився у Хусті (точний рік невідомий) у сім’ї Іцхака Меїра. Його дружина, Рівка Това Ландау, уроджена Сегал, народилася 1876 року в Майданці, у родині Баруха. У документах вона зазначена як домогосподарка. До початку Другої світової війни подружжя жило в Хусті. У роки війни Рівка Това також залишалася тут. А потім настав 1944 рік. Рівку Тову Ландау вбили в Освенцимі 25 травня 1944 року. Хаїм Ландау також став жертвою Голокосту.
За цими кількома реченнями стоїть трагедія не лише однієї сім’ї. У 1944 році єврейська громада Хуста була практично знищена. Місто втрачало своїх мешканців, родини, підприємців, ремісників, торговців, лікарів, учителів, культурних діячів. Тих, хто ще зовсім недавно був частиною звичайного міського життя.
На жаль, знайти дані про Ондрея або Андрія Бальзеровича не вдалося. Також невідома доля Юліуса Сеґала. Але у довіднику за 1938 рік він ще також згадується як власник капелюшної фабрики на тодішній вулиці Масариковій. А Ландау, як власник магазину текстилю на тій же вулиці.
Саме тому старі довідники є такими цінними для історії міста. Вони фіксують життя Хуста та його мешканців. До війни тут працювали підприємства. Люди заробляли гроші. Хтось виготовляв тканину. Хтось продавав її. Хтось купував для своєї родини. Місто розвивалося.
Що сталося з ткацькими підприємствами?
Є ще одна цікава деталь. У доступному нам угорському довіднику за 1943 рік такого переліку хустських ткацьких підприємств, який бачимо у чехословацькому довіднику 1938 року, вже немає.
На перший погляд може здатися, що це означає припинення їхньої роботи. Але робити такий категоричний висновок лише за відсутністю запису не варто. Довідник не є повним реєстром усієї економіки міста. Змінювалася система обліку, змінювалися адміністративні умови, а 1943 рік був уже зовсім іншим часом. Європа перебувала у вирі Другої світової війни.
Для єврейського населення краю настав період переслідувань, обмежень, пограбування та зрештою депортацій. Тому відсутність знайомих прізвищ у довіднику 1943 року важливо читати не лише як економічний факт. Це частина значно більшого зламу, який переживало місто.
Хуст, який умів виробляти
Історія ткацтва дозволяє подивитися на старий Хуст дещо по-іншому. Ми звикли говорити про місто як про торговий центр, про ринок, купців, магазини. І це справді важлива частина його минулого. Але Хуст не жив лише торгівлею. Він виробляв. Тут працювали ремісники та підприємці. Тут були майстерні, виробництва, люди, які своїми руками створювали потрібні речі. Ткацька справа була одним із таких напрямів. Причому ми бачимо її не в легендах і не в чиїхось пізніших спогадах, а в сухих документах. 1925 рік. Balzerovič і Kotun. 1938 рік. Balzerovič, Landau, Szegál.
Ткацькі підприємства. Лляні вироби. Ручна робота. Кілька слів, за якими можна відновити цілий шматок міської історії. І, мабуть, саме так потрібно читати старі хустські довідники. Не як списки прізвищ. Не як старі адресні книги. А як фотографії міста, зроблені словами.
На одній такій «фотографії» Хуст 1925 року ще тільки показує свої виробничі можливості. На іншій, 1938 року, ми бачимо вже сформоване ткацьке середовище. А далі історія обривається війною. Разом із людьми зникають родини, підприємства, майстерні, звичний міський уклад.
Саме тому сьогодні варто повертати ці прізвища з забуття. Бо історія Хуста складається не лише з відомих будівель, замку, вулиць чи великих подій. Вона складається й із людей, які щоранку йшли на роботу. З тих, хто торгував. З тих, хто кував, шив, будував і ткали. З підприємців, які намагалися розвивати власну справу. З родин, які жили тут поколіннями. Саме тому їхні імена мають залишитися в історії міста.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Державна реальна гімназія. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО