• Чт. Лис 19th, 2026

Нова Свобода

Інформація, новини, репортажі, розслідування

Фотоательє Хуста сторіччя тому. ВІДЕО

Spread the love

Фотоательє Хуста сторіччя тому. ВІДЕО

Фотоательє Хуста сторіччя тому. ВІДЕО. Уявіть Хуст сто років тому. На вулиці Масарика працюють магазини, повз вітрини поспішають містяни, а хтось у святковому костюмі прямує до фотографа. Попереду важлива подія: сімейний портрет, фотографія для пам’яті або спільний знімок друзів і товаришів. У ті часи фотографування ще не було звичайною щоденною справою. До нього готувалися, ретельно обирали одяг, домовлялися про час і приходили до спеціального ательє.

У чехословацьку добу фотографічна справа в Хусті вже мала свої адреси, імена та власні історії. У старих бізнес-довідниках збереглися прізвища фотографів, а на пожовклих світлинах досі можна побачити фірмові штампи місцевих фотоательє. Також рекламні банери фотосалонів нерідко проглядалися на старих фото.

Ці фотографії сьогодні розповідають значно більше, ніж просто про моду на портрети. Вони відкривають історію міського підприємництва, повсякденного життя та людей, які майже сто років тому намагалися зупинити мить. І хоча ми вже не знаємо всіх їхніх імен, завдяки збереженим знімкам можемо побачити, яким був Хуст у часи, коли фотографія ставала доступнішою, а фотоательє перетворювалися на невіддільну частину міського життя.

Фотоательє Хуста: імена, адреси та старі світлини

Щоб відшукати фотографічну історію Хуста, доводиться звертатися до старих чехословацьких адресних книг і бізнес-довідників. У них підприємства та приватні майстри розподілялися за видами діяльності. Фотографічні ательє можна знайти в окремих рубриках: Fotografické ateliery чеською, Photographische Ateliers німецькою та Fotoateliery у пізніших записах.

Ці короткі списки сьогодні мають особливу цінність. За кожним рядком стояла реальна людина, її професія, робоче місце та підприємство, до якого приходили мешканці міста.

Найдавніший із відомих нам записів у цій добірці датується 1925 роком. У рубриці фотографічних ательє зазначений Гейза Серенчі (Szerenczi, Géza), який працював на вулиці Корятовича, 2.

У довіднику за 1930, а згодом за 1938 рік його ім’я знову присутнє за тією самою адресою. Але цього разу поруч з’являється ще одна назва: Foto «Angelo», Masarykova 24.

Це особливо цікава знахідка, адже відомості з адресної книги підтверджуються самими фотографіями. На звороті збережених знімків можна побачити фірмовий напис FOTO ANGELO HUST. Отже, це не просто назва, переписана з довідника, а справжнє фотоательє, продукція якого дійшла до наших днів. Фотосалон знаходився на сучасній вулиці Карпатської Січі. Про нього пише Джон Берклі у книзі “Звідки ми прийшли”. Автор прямо вказує, що сімейний портрет родини Глюк був зроблений у першій половині 1930 років у студії «Фото Анджело» (Foto Angelo). Це підтверджується і фірмовим рукописним підписом студії («Foto Angelo») у правому нижньому куті самого знімка.

Інші фото

Ще одна зі світлин збереглася в приватному зібранні і має особливу історію. Це груповий портрет молодих чоловіків, розташованих у кілька рядів. Вони одягнені в костюми, сорочки та краватки. У нижній частині композиції помітний великий м’яч. За характером знімка можна припустити, що це учасники певного товариства, спортивного об’єднання або молодіжної організації. За словами власниці фотографії, знімок датований приблизно 1922–1926 роками. На ньому зображений і її батько.

Інша цікава знахідка — фотографічна листівка із зображенням Вишкова. На ній читається дата 9 липня 1933 року, а на звороті є той самий напис FOTO ANGELO HUST. Це свідчить, що продукція хустського ательє не обмежувалася студійними портретами. Фотоапарат майстрів виходив за межі міста, фіксуючи краєвиди та забудову навколишніх населених пунктів.

Є на цих світлинах і ще одна деталь, яка привертає увагу: графічна монограма поруч із написом HUST. Вона виконана в геометричній манері, характерній для естетики ар-деко міжвоєнного часу. Її можна розглядати як частину фірмового оформлення ательє.

Назва Angelo траплялася і в інших європейських містах. Відомі фотопідприємства з такою назвою пов’язують, зокрема, з фотографами в Будапешті, Брашові та Ораді. Це дає підстави досліджувати можливий мережевий або партнерський характер марки. Проте документів, які б підтверджували, що хустське Foto Angelo було філією єдиного підприємства, немає. Так само невідомо, хто саме був його власником.

Важливо й те, що у 1930-х роках у Хусті працювали й інші фотографи.

У бізнес-довіднику за 1938 рік зазначені:

Grünberger, Henrik — Masarykova 27;

Heidrich, Frant. — Masarykova ul.;

Szerenczi, Géza — Korjatovičova 2.

Генрік Грюнбергер також мав фотосалон на головній вулиці міста.  Його вигідне розташування  робило салон частиною торговельного та громадського життя центральної частини Хуста.

Інше ім’я — Франтішек Гейдріх. Він був чехом, працював фотографом у Хусті в чехословацький період. Його підприємство також залишило матеріальні сліди. У колекції Національного музею Чехії, присвяченій Підкарпатській Русі, зберігається фірмовий конверт його фотопідприємства, інвентарний номер 18283. На звороті конверта були перелічені послуги, які надавала майстерня.

Після приходу угорської влади Гейдріх залишив Хуст і виїхав. Так зміна державної належності краю вплинула не лише на політичне та адміністративне життя міста, а й на долі підприємців, ремісників та фахівців, які тут працювали.

Гейза Серенчі, своєю чергою, залишив помітний фотографічний слід. У старих матеріалах його прізвище трапляється також у формі Szerencsy. Збереглися фотографічні роботи та листівки, підписані його ім’ям, зокрема матеріали 1938, 1942 і 1948 років. Серед них є зображення Хуста та його архітектури. Це дозволяє говорити про нього не лише як про власника ательє, а й як про фотографа, чиї роботи стали частиною візуальної пам’яті міста. Крім того, фотосправою він займався і вже в угорський період, і навіть у радянський. У цифровій колекції бібліотеки міста Ендрьод (Угорщина) зберігається його фотографія за 1948 рік вівтаря римо-католицького костелу у Хусті.

Отже, упродовж міжвоєнних десятиліть Хуст мав кілька фотографічних осередків. Вони мали різні адреси, власників і, ймовірно, різну спеціалізацію. Одні майстри знімали сімейні портрети, інші виготовляли групові фотографії та листівки з краєвидами. Разом вони створювали своєрідний фотографічний літопис міста.

 За лаштунками фотоательє: як сто років тому створювали фотографії

Сьогодні, щоб зробити портрет, достатньо дістати телефон із кишені. За кілька секунд можна отримати десятки кадрів, вибрати найкращий, відредагувати його та одразу надіслати рідним. Сто років тому все було зовсім інакше. Фотографія вимагала спеціального обладнання, знань хімії, точності та чималої майстерності.

Фотоательє було не просто приміщенням із фотоапаратом. Це була повноцінна майстерня, де відбувався весь процес створення знімка: від підготовки людини до фотографування до проявлення негативу, друкування фотографії та її остаточного оформлення.

Як виглядала фотостудія?

У професійних ательє міжвоєнного часу використовували великоформатні камери на важких штативах. Вони мали висувний хутряний корпус, об’єктив і матове скло, на якому фотограф бачив зображення перед зніманням.

Для наведення різкості майстер міг накривати голову темною тканиною, щоб стороннє світло не заважало розглядати зображення на матовому склі. Воно було перевернутим, тому фотограф мав відповідним чином оцінити композицію, розташування людини та освітлення.

У 1920-х і 1930-х роках у професійній фотографії ще широко використовували скляні сухі пластинки з желатиносрібною світлочутливою емульсією. Вони були значно зручнішими за старі мокрі пластинки, оскільки їх можна було заздалегідь підготувати, зберігати та перевозити. Крім того, вони забезпечували високу деталізацію зображення.

Поступово дедалі більшого поширення набувала й фотографічна плівка. Тому не варто уявляти, що всі фотографи того часу працювали виключно зі скляними пластинками. Вибір матеріалу залежав від обладнання, спеціалізації та можливостей конкретного ательє.

Чому люди на старих фотографіях майже не усміхаються?

Якщо уважно розглядати портрети початку XX століття, можна помітити одну особливість: люди переважно дивляться прямо в об’єктив, тримають спину рівно, а їхні обличчя серйозні й зосереджені.

Це пояснювалося не лише тогочасною модою на стриманість. Фотографування вимагало нерухомості. Навіть якщо витримка вже була значно коротшою, ніж у ранній фотографії, зайвий рух міг зіпсувати кадр.

Фотограф допомагав клієнтові зайняти потрібне положення, міг запропонувати стілець, поставити руку на спинку крісла або попросити трохи повернути голову. У групових портретах це було особливо важливо. Кожна людина мала зайняти своє місце, щоб обличчя всіх присутніх залишалися видимими.

Саме тому старі групові знімки виглядають настільки ретельно скомпонованими. Фотограф фактично був режисером невеликої сцени, на якій кожен учасник мав свою позицію.

Знімання також було пов’язане з підготовкою. Люди приходили у найкращому одязі, адже фотографія залишалася на довгі роки. Для багатьох це був не буденний кадр, а важливий родинний документ.

Як із негативу народжувалася фотографія?

Після натискання на спуск робота фотографа не закінчувалася. Навпаки, починався наступний, не менш відповідальний етап.

Якщо використовували скляну пластинку, її потрібно було проявити у фотолабораторії. Світлочутливий матеріал обробляли спеціальними хімічними розчинами, потім фіксували, промивали та висушували. У результаті отримували негатив, на якому світлі й темні ділянки були протилежними до майбутньої фотографії.

З одного негативу можна було виготовити кілька відбитків. Для цього використовували спеціальний фотопапір, чутливий до світла. Негатив накладали на папір або застосовували збільшувач, якщо потрібно було отримати зображення більшого розміру.

Потім фотопапір проходив обробку в хімічних розчинах. Зображення поступово проявлялося, ставало чітким, після чого його фіксували та промивали.

Одним із найпоширеніших способів отримання чорно-білих фотографій у той період був желатиносрібний процес. Він давав змогу отримувати виразні знімки з хорошою деталізацією та багатими відтінками сірого.

Ця технологія стала настільки поширеною, що желатиносрібні відбитки залишалися основним способом виготовлення чорно-білих фотографій протягом багатьох десятиліть. V&A+2

Старі портрети теж ретушували

Можливо, хтось думає, що ідеально гладенькі обличчя на старих портретах були результатом виключно природної краси людей або особливостей фотографічної техніки. Насправді фотографічна ретуш існувала задовго до появи цифрових редакторів.

Фотографи могли вручну працювати з негативом, використовуючи спеціальні олівці та інструменти. Вони пом’якшували надто різкі переходи, прибирали дрібні недоліки, коригували окремі риси обличчя та вдосконалювали тональність зображення.

Скляні негативи були особливо зручними для такої роботи. Їхня поверхня дозволяла вносити зміни перед виготовленням остаточного паперового відбитка. Тобто навіть сто років тому люди хотіли мати на фотографіях якнайкращий вигляд. Різниця полягала лише в тому, що замість комп’ютерної програми майстер працював власними руками.

Фотоательє виготовляли не лише портрети

Окремим напрямом фотографічної справи були поштові листівки з краєвидами міст, вулиць, будівель та навколишніх сіл. Для Хуста це особливо цікаво. Збережена листівка із Вишкова з написом FOTO ANGELO HUST показує, що фотографічна продукція місцевого підприємства виходила за межі міста.

У 1920–1930-х роках були популярними так звані фотографічні листівки — real photo postcards. Їх виготовляли безпосередньо фотографічним способом, використовуючи спеціальний папір із нанесеною світлочутливою емульсією. На одному боці містилося зображення, інший призначався для адреси та повідомлення.

На відміну від звичайних поліграфічних листівок, такі вироби фактично були фотографічними відбитками, підготовленими для поштового обігу. Це дозволяло невеликим фотомайстерням випускати власні серії зображень. Фотограф міг зняти певну вулицю, площу, храм або мальовничу місцевість, а потім виготовити партію листівок для продажу.

Так фотографія ставала не лише способом зберегти приватну пам’ять, а й засобом популяризації міста. Листівки розходилися різними населеними пунктами, потрапляли до родичів, друзів, мандрівників і колекціонерів. Для нас сьогодні вони мають особливу цінність, адже нерідко зберігають вигляд будівель та вулиць, які давно змінилися або взагалі зникли.

Фотографія як пам’ять про місто

Чехословацька доба стала важливим періодом у розвитку Хуста. Місто зростало, змінювалося, розвивалася торгівля, відкривалися підприємства, працювали різні професійні майстерні. Фотографічна справа була частиною цього процесу. Сьогодні ми не можемо знайти до старих фотосалонів, замовити там знімок…

Але залишилися імена господарів, старі адресні довідники, фірмові штампи та фотографії, які десятиліттями зберігалися в родинних альбомах. Іноді одна така світлина здатна відкрити цілу сторінку міської історії.   Саме з таких маленьких знахідок і складається історія Втраченого Хуста.

Сто років тому фотографи зберігали для своїх сучасників обличчя рідних, друзів, колег і цілих поколінь. Вони навряд чи могли уявити, що колись їхні роботи стануть документами для дослідників, а фірмові написи на звороті фотографій допоможуть відновити історію міських підприємств. Тепер ці знімки працюють уже для нас. Вони повертають місту його людей, його вулиці та його минуле.

Нагадаємо, що Коли у Хусті почали з’являтися аптеки і що в них продавали. ВІДЕО, а також Коли у Хусті з’явилося світло і як освітлювали вулиці в давнину

Вас може зацікавити: Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав

Нова Свобода

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *