Про Хуст, Ковальчука та пікатні літературні спогади з минувшини
Про Хуст, Ковальчука та пікатні літературні спогади з минувшини. Спогади, варті уваги! Неймовірно цікаві деталі з літературного життя нашого краю.
Неймовірно цікавий допис оприлюднив у соцмережі ужгородський журналіст Михайло Мейсарош.
Тест цитуємо без змін.
СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ ЛЕОНІДА КОВАЛЬЧУКА…
Володимир Фединишинець з першого погляду ледь не по вуха закохався в хустську потаскуху і ледь не влип у ризиковану ситуацію. Син Павла Загребельного женився на доньці Дмитра Павличка. Платон Воронько вважав, що молодь йому нахуй потрібна. Дружина Леоніда Горлача викинула дорогий золотий перстень через вікно. Микола Вінграновський запив після розлучення з дружиною-стюардесою, яку натягував льотчик. «Чорнобривець» Микола Сингаївський любив грати дівчат у своєму кабінеті. Маргарита Малиновська днів десять «сиділа» в кріслі мертвою. Ліна Костенко жила відлюдницею, але пила й курила. Похорон Петра Сови був малолюдним. Володимир Фединишинець не хотів здати 3 крб. на ювілей Володимира Ладижця, бо Юрій Мейгеш здав лише 1 крб. Про це (і далеко не лише!) йдеться в Щоденнику Володимира Фединишинця, а саме в травнево-червневих записах так званого застійного 1984 року. Ну й важливий нюанс: калап долу перед світлою пам’яттю непересічного столичного письменника Леоніда Ковальчука (25 грудня 1933 – 12 листопада 2000), котрий є чи не найяскравішою фігурою в дописі. Те, що він маловідомий в історії літпроцесу України, – ще нічого не значить. Можливо, просто не зміг затесатися в київську літературну «мафію». Свербить додати: така ж у радянські часи існувала і в Закарпатті. Зрештою, аксіома: комуністична планова система книговидання, тотальна цензура породжувала між письменниками надзвичайно нездорову конкуренцію, інтриги, доноси, а головне – гальмувала природний розвиток письменників. Все – доста преамбули!..
«ХУСТ – ХОРОШИЙ УЧАСТОК СОВЕТСКОЙ ТЕРРИТОРИИ. АБО ХУЙОВИЙ»
Володимир Фединишинець про свою хустську поїздку з курвацьким шармом, житіє ужгородських і київських письменників у 1984 році, а також про смерть Петра Сови
Особистим Щоденником письменника Володимира Фединишинця (9 травня 1943 – 3 жовтня 2018), який налічує 437 загальних зошитів, Бог ніби воскрешає його, продовжуючи земну сутність від імені сина. Я зобов’язаний так-сяк іти по стопах вітця, намагаючись бути бодай його блідою тінню. З різних причин літературний трудоголік не встиг завершити надважливе – якось упорядкувати й видати свій щоденник (я спробую!), який одержимо вів від руки щоденник упродовж 52 років. Як не крути, а це дивовижний творчий подвиг, це неймовірні працелюбність, сміливість і самодисциплінованість верховинця з Репинного. Якби Щоденник видати класично, то це 15-20 пристойних томів, які стали б своєрідною енциклопедією життя літераторів і краян радянського і незалежницького періодів України. Наразі я просто вирішив зупинитися на травні-червні 1984 року. Це рік, коли Радянським Союзом керував генеральний секретар ЦК КПРС, старий пердун Костянтин Черненко. Тоді 41-річний Фединишинець працював завідувачем відділу експозиції в ужгородському скансені. Як відомо, за комуністичної влади письменники регулярно їздили по області з виступами перед різними колективами. Ці виступи – ніде правди діти! – добре оплачувалися…
«ХУСТЯНАМ НАГАДУЮ ПРО ДУХНОВИЧА, ІЗЯНАМ – ПРО ВАКАРОВА»
ЗОШИТ №233, Неділя, 13.V.84. 20 год.20 хв. Я в Хусті. В. Кохан надто болтливий у дорозі. Але не біда. Дещо й вигудив. Він вибиває для себе третю чотирикімнатну квартиру. А радіо у готелі дає фрагменти опери Глінки на слова Н. Кукольника. Отже, Хуст зустрів мене музикою і Нестором Кукольником. Це добре.
Понеділок, 14.V.84 (Хуст). 9 год.15 хв. Я вже заробив і квіти, виступивши у вузлі зв’язку (начальник – земляк, з Торуна). Вдався виступ. Це добре. Із вражень. Робить спробу примиритися зі мною С. Жупанин (разом з В.Коханом сиділи в ресторанчику тут). Спільна платформа – квартира.
Сусід по кімнаті – Леонід Ковальчук (колись вже був на Закарпатті, я з ним знайомий). Його київський настрій та інформація мене цікавлять. Верхівку Спілки письменників називає мафією, елітою. П. Загребельний десь готує собі зірку Героя, звання академіка та й сяде на місце М. Бажана – головою редколегії Української Радянської Енциклопедії. І. Драч наче воює з ними всіма, відкрито виступає на зборах. Трудно заплануватися, звісно. Л. Горлач до блуду, чую, багатий. Дітей не має. Легенда чи бувальщина: його дружина, коли він прийшов додому п’яний і підніс їй дарунок – перстень в ціну 300 крб. – викинула через вікно, бо не сподобався їй. В. Яворівський претендує на редактора «Вітчизни», а отже, Ф. Зубанич не має перспективи. Ковальчук погано відзивається про С. Йовенко. Він, бачу, ображений життям, не досяг того, що прагнув. Мислить тенденційно, консервативно. Я слухаю, мовчу, бо заперечувати дарма. До третьої години ночі ми говорили. Я дістав цінну інформацію. С. Тельнюк, М. Вінграновський, В. Яворівський недавно поступили в партію. Це ж правильно. Наче Україна завжди мала тільки чотирьох поетів: Тичина-Сосюра-Рильський-Бажан (Малишко), а тепер теж: Павличко-Драч-Олійник і (?)… Ліна Костенко живе отшельницею (молодець). Днів десять М. Малиновська «сиділа» в кріслі мертвою… 10 год. Я передарував квіти прибиральниці, та попросила, коли увиділа, які красиві. 13 год.15хв. Десь опівдні я вже був готовий і з двома виступами в колгоспі (отже, ідея хороша: якби 4-5 виступів щодня було, а не 3). Я оце в колгоспі ім. Калініна (на фермі і в тепличному комбінаті) виступав з Х. Керитою. Добре виступає, емоційно, цікаво, аудиторією володіє (правда, неглибоко, але, може, так і треба). Я жартував до В. Вародія: – Якщо до ранку не повернемося з Христиною, бий тривогу. – Я морду буду бити, – віджартував Василь. Ще скажу йому, що Королево перейменовують на Кролево (кролі). Як приїхали, я сказав В. Вародію, що ми з Керитою вирішили не втікати, вернулися з дороги, адже він інфарктник…
Купив я збірник китайської пейзажної лірики (зі серії Московського університету). Отже, потоптав я гній на фермі (ой, і не пам’ятаю, коли був на фермі). Великий тепличний комбінат будують (6 млн. крб. вкладається, стільки, як коштує нас один день Куба). 15 год.30 хв. Я здрімнув. Маю сьогодні вже й два поетичні задуми (це ж добре). Читаю китайську лірику. Може, переспіваю (перелицюю) поему про вічну печаль. 16 год. Я нагадую (у виступах) хустянам про О.Духновича, ізянам про Д.Вакарова. Іза, Іза…Здається, саме тут гроші вимірюють кілограмами…18 год.15 хв. Дощ – це така монотонність. Я читаю, читав. Крутнув телефонний диск – і взяло Ужгород. Я заговорив з Михайликом, потому підійшла Іліка (це син і дружина письменника. – М.Ф.) Директору передзвонила, каже, що І.М. Барчію челюсть відвисла, коли вчув, що я приїду тільки в п’ятницю. Хай поурядує без мене. Більшу ціну буду мати! І чую, що Марійка Зубаничка одружується з П. Петішком (заяча губа). Він значно молодший за неї, але пора, пора Марійці заміж…
Вівторок, 15.V.84 р. (Хуст) 7 год.10 хв. Буду вставати, адже я на консервному заводі маю виступ, це поодаль. Увечері з В. Коханом та Олексою Копанським (що працює у радіомовленні) ми посиділи трохи в ресторані. Олекса розшифрував для мене назву «Хуст» – «хороший участок (уголок) советской территории» (або ж хуйовий…) Десь про це писала й «Комсомольская правда». Я познайомився з офіціанткою Лізою (з етичних міркувань ім’я офіціантки про всякий випадок змінено. – М.Ф.), що страшенно нагадує Ольгу Годам. Ця бестія переслідуватиме все життя мене. (Ольга Годам – це працівниця скансена, в яку письменник був закоханий. – М. Ф.) Офіціантка – висока й тонка чи струнка, жовте волосся. Так і сказала, що хоче заміж. Я не поскупився (ледь випив же) на комплімент, що вона особлива. – Я не особлива! Що в мені?! Ну, що в мені такого?!
З іншої опери. Ще першого дня, по приїзді, я впевнився, що В. Вароді (Вародії) претендують на «Скунцеву» квартиру. Таки претендують! (Це вже гірше). Ніч, 0 год. 40 хв. Біда: я ледь живий вернувся в готель. Оце я з Лізою-офіціанткою був у Старому замку і виходжу (з нею) з ресторану, як до мене підходить двоє-троє в цивільному, а рядом міліцейська машина і ще п’ять міліціонерів рядом. Я сиджу з Лізою, а на мене група дивиться. Очевидно ж, Ліза – це курва у великому масштабі. До мене підійшли (у цивільному) й погрожував же якийсь жидок. Але поруч же міліціонери, якийсь сержант, через якого Ліза мала струс мозку, прикрила вбивство. Якщо В. Кохан і КГБ не є співучасниками, то це мафія. Завтра треба уяснити. (А чи треба?) Очевидно, мене хотіли спровокувати. Ліза ж мені дуже подобається. Невже це мафія хустська? Ліза ж закохана в мене? Але мене попередили парторг і профорг, щоб з цією дамочкою я не зв’язувався (а вона мені дуже подобається)…
Середа, 16.V. 84 р. (Хуст). 7 год. Ранок! Трудно мені. Я хворий. Бо вчора пив і водку, й шампанське, і буйволяче молоко. Вечір же проведений на межі. Бачу, що тут уже В. Вовчок: вчора з кульком біг за півлітрою, – він мене не бачив. 9 год. 45 хв. Я вже виступив перед робітниками ПМК (пересувна механізована колона). Цікаво слухали. Ліза хоче, аби я залишився на весілля її подруги (в ресторані гулятимуть), на суботу вечір. Але ж я так чи інакше працюю в неділю. Господи, ще мені закохання треба! Морду наб’ють іще!
14 год. Приляжу, бо я хворий, ледве від П. Добрянського віджартовуюся. 15 год. Ще два виступи маю нині (у лісотехнікумі й на керамічному заводі). Я привітався (ще вранці, правда) зі своїм відповідальним секретарем. О, як мене шокує ота Вовчківська напищена солідність! 23 год. Години три я посидів у ресторані. З ініціативи Лізи їв, фужер шампанського здув (ну, плюс лоці, салат, два кофе). Я весь тремчу зараз. Тверезий, як «стеклышко», а оце тремчу й пишу вірш про Лізу. Здається, я серйозно закохався в неї. Поезія буде. Я її ще в збірку «Сині серпантини» втисну… У ресторані сидять одні дегенерати, алкоголіки. Я вперше побачив, як сержантик чи хто там зі солдатиком танцюють. Взагалі вперше бачу, аби два мужчини танцювали. А в Хусті так прийнято чи що…2 год. Як заснути? З Льоніних афоризмів: Бігає Загребельний в Канів і б’є чолом об цемент, а Шевченка він не любить.
Четвер, 17.V.84 (Хуст). 7 год. П. Добрянський вчора пустив хохмочку, а я розвивав і поглиблював: що не В. Вовчок поїде в колгосп, а колгосп – до В. Вовчка. Механізатори – на тракторах, доярки з коровами (все це ввалюється в кімнату №10), а директору несуть сейф з печаткою, щоб її поставити на Вовчкову путівку. 8 год.10 хв. Переговорив з Ілікою. Все гаразд удома. Летітиме до Івано-Франківська (на конференцію в Чернівці). Ще мав би поїхати П.П.Чучка та Й.О. Дзендзелівський. Михайликові купилися модні шортики. Чув і його голос. Все окей. Здається, за ці дні я ледь посивів (додатково).
«ПІШОВ СОВА, БО ПРИЙНЯВ ГАРЯЧИЙ ДУШ І НАВІТЬ ОБПІКСЯ»
ЗОШИТ №234, 11.VI. 84 р. 16 год. Я зайшов у Спілку, бо В. Кохан залишив мені брошуру про публіцистику (таки мене критикує автор більше, ніж хвалить). Без гумору доктор історичних наук, без гумору… Бо не розуміє гумору останньої фрази, що Марічка таки переважно в долині…(Письменник не вказав прізвище історика. – М.Ф.) Запитав я Вовчка про свою квартирну справу. Той зайнятий вибиванням ігрових автоматів з приміщення (побіч книгарні «Думка») – для клубу «Карпатика». Дурне заняття! А клуб письменників пустує…
Цей запис годилося було почати з іншого: вмер П.П. Сова. (Але в Спілці про це не чули. Може, й неправда: то буде довго жити.) Шкода, що – здається, місяці два – не дотягнув до 90-річчя. Шкода! Чоловік знаючий, неспокійний. Після 100 років міг би жити довше, взявши друге дихання. «На зло врагам», – як любив казати. 18 год. З роздумів. П.П. Сова – фігура. Як жаль, що його уже не буде! Директор просив мене, чи не міг би я виступити на його могилі, похоронах. Але я відмовився. Це було б нескромно… Жид, пишучи про публіцистику, мене знищує. Отже, уже й Товариство книголюбів внесло свою лепту у знищення мене.
ЗОШИТ №235, 13.VI.84. 8 год.10 хв. Іліка з Михайликом пішли на гриби. Грибний видався деньок, – я вже придумав жарт, цитуючи якийсь свій дитячий вірш. 12 год. «Закарпатська правда» дала некролог П.П.Сови. А чую, що М.І. Бабидорич – найщиріший ворог Сови – буде виступати на похоронах. Чудо! Наш директор музейний був у хорошому (порівняно) настрої зранку (теж буде, начеб, виступати на могилі). А прийшов до нього наш куратор-кадебіст (лисуватий, молодий, з вусиками) – і в нього настрій упав. Щось то мало би бути, щось мало статися (чи з нашими «югославами», чи хтось щось ляпнув…) Я все думаю: а чи не про мене щось ідеться?..
Подзвонив І. Стецюра і директивним голосом сказав, аби я заніс 3 крб. на ювілей В. Ладижця, бо, мовляв, не можуть купувати подарунок. (Невже тільки я не здав?) Але якщо мільйонер Ю. Мейгеш лише один крб. дав, то я теж лише один дам, бо я бідняк, жебрак, власне, проти Ю. Мейгеша та й самого В. Ладижця.
20 год. Багато розмаїтого. По-перше, був на похороні П.П.Сови. Людей було небагато. Але промови були цікаві, ну хай рядові, але в більшості насичені фактами, щирі, емоційні. Не можу тільки зрозуміти фарисея М.І. Бабидорича, що був завжди ворогом П.П.Сови, а тут краснобаїв. Підійшов до мене В.І. Комендар і каже: – Чи пам’ятаєте, коли ми відзначали 80-річчя Петра Петровича, здається, у «Скалі» і ви дуже хвилювалися, коли не давали слово І. Чендею (так і не дали)?! Я собі подумав, цього – звичайно – не пам’ятаючи, що яка добра пам’ять в людей… А пішов П.П. Сова, бо прийняв гарячий душ і навіть обпікся. Кілька днів потягнув у лікарні. До речі, В. Задорожна (секретар міськвиконкому) мене просила в почесну варту, але я відмовився, бо ж мав світлий костюм. Але М.І. Бабидорич і не дивився в мій бік. Очевидно, ображений, що я дав перечитувати за ним статтю, а не погодився з його «високою» (примітивною) думкою. З П. Федакою заговорив. Таки справа М. Мазюти (теж хамелеон у почесній варті стояв) у прокуратурі, – після перевірки КРУ. Зі Соломонівною фліртував, – хай бог простить, – на території кладовища. Я порадив В. Басарабові додати ще два 2 крб. до внеску на ювілей В. Ладижця, аби люди не говорили, що скупий. І сам дав трояк, який від’їм в «Ужгороді» (я так і сказав Басарабу – з гумором і серйозно)…
Дуже неточний В.Сочка в оцінці антології «На Верховині». Мовляв, неповнота, не той правопис і т.д. Треба бачити головне: це перше подібне видання за радянських рогаток. І добре, що таке вийшло. Але русофіл себе видає. Ось, мовляв, надрукували В. Гренджу-Донського, а він з тризубом на шапці вискакував і т.д. Паскудний аргумент. Русофільство завдало закарпатській культурі більше шкоди, ніж українофільство, хоч я не прихильник жодного. (Це речення письменник підкреслив. – М.Ф.).
ЗОШИТ №235, Четвер, 14.VI.84. 18 год.10хв. Похорон П.П.Сови вів… завміськвно Герзанич (?), бо І.П. Тимченко була… хворою, в чому сумніваюся. А це був перший заступник голови Народної Ради Закарпастької України (це був віце-президент). Ніхто з видавництва не був, де П.П Сова видав 10 книг. Я В.Вовчкові сказав, що годилося було виступити на похоронах і бути там (очевидно, сидів у кабаку). Начальство усунулося облвиконкомівське, бо П.П.Сова десь турбував їх різними проблемами (звичайно, не особистими)…
«СИНГАЇВСЬКИЙ ЄБАВ ДІВЧАТ У КАБІНЕТІ. ВИГНАЛИ З РОБОТИ»
ЗОШИТ№235, Понеділок, 18.VI. 84. 20 год. 20 хв. Нарешті я викладу свої записи хустські в Щоденник. Це з «афоризмів» Леоніда Ковальчука. Власне, інформація. 1) П. Загребельний рукопис роману у видавництво везе на теліжці, бо занести два примірники неможливо. Редвисновок О. Мусієнка складався з одного речення: «Це справжнє диво». Написав «Європа-45», а можна продовжувати «Європа-46», 47, 48, 49 і т.д. 2) Сосюра є Сосюра. Це талант. 3) Б. Олійник: – Я комісал. Товалиші, я не можу з вами випить. 4) Збанацький в упор убив жінку з пістолета в 41 році. Його треба повісити б. Затаївся ворог. Який він герой? Він і товаришу Гітлеру вклонявся б. 4) Пеца Гуріненко (замість Петя) «романи» пише…5) В. Дрозд і В. Яворівський – висуванці. 6) І.Драч їздив у Львів з Л.Костенко на політичні процеси. 7) М. Вінграновський запив. Розвівся зі своєю стюардесою, що в ліфті єбалася з льотчиком. М. Вінграновський написав за все життя одну книжку. Премію Шевченка дали. (Я без коментаря викладаю «інформацію» Л. Ковальчука, а з багатьма судженнями, звісно, абсолютно не згоден. Але для цікавості – як пересічний піїт заздрить успіхам талановитих ровесників! – зафіксував) Д. Павличко тупцює на місці. 9) В. Забаштанський не бачить світу. Та як він може писати?! Але премію йому дати побоялися. 10) Морозостійкість Загребельного. Я європеєць, мене не злякаєте. Що таке роман про Роксолану? Що було в гаремі Роксолани? 11) Ваня Драч – єдиний революціонер. Він воює із Загребельним. 12) Л. Костенко п’є і курить. Живе з безногим Цвіркуновим (редактором кіностудії О. Довженка).13) П. Проскуріна побили. 14) І. Жиленко – міщанка. Цвіркунець. Дроздиха. 15) Ляля Рубан – курва Б. Комара. І зате редактор Радпису. 16) Ст. Тельнюк розлучився з дружиною, одружився з молодшою і вже мають дитя. 17) Бардачок у Спілці. А. Макаров – зять Вишеславського. 18) М. Острик носить у дипломаті чорнило (кріпачок). Вчений. 19) Грицька Бойка морально вбили (він повісився). Двотомник після смерті. Премії не дали. Грицька Тютюнника вбили. Віктора Близнеця вбили. 20) Грицько Тютюнник взяв за пазуху О. Леваду і питає: – Ти чому брешеш людям? 21) М. Руденко і О. Бердник сидять в тюрмі. 22) Льох Новиченко. 23) В. Лучук єбе аспірантку, п’є із Затуливітром. Зате й видається. 24) М. Сингаївський єбав дівчат у кабінеті. Вигнали з роботи. (До речі, Сингаївський є автором слів відомої пісні «Чорнобривці насіяла мати». – М.Ф.) 25) Всім чолом Микола Сом. 26) Вислів П. Воронька: «Нахуя мені молодь?!» Я шовгор В. Луконіна. Взяв жидку й дістав Сталінську премію. 27) Жінка В. Коломійця і Т. Главак – дві курви. Єбуться з міністром, якому 60 років. І Володя має підтримку. 28) Паша Мовчан – це самореклама. 29) Д. Павличко і П. Загребельний породичалися. Син Загребельного одружився з дочкою Павличка Соломією. 30) Пани родичаються. Син О. Ющенка одружився з дочкою Д. Цмокаленка. 31) Я не люблю цього В. Кохана. Ко – хан! На – хуй! Утік на три пальці від сраки…
Оце таке вночі говорив мені (власне, ночами) Леонід Ковальчук. Каже, що я здурів би у Києві, бо там мафія. До мене був прихильний. Але перепитав, чи не стукаю. Я сказав йому, що я закарпатець і в українські проблеми не вмішуюся. Казав мені, що я щирий у стосунках з ним… 21 год. Нарешті я позбувся хустського тягаря. Занотував оце для «історії».
P.S. По-перше, всі записи подано скорочено. А по-друге, в таких випадках зберігати аутентично абсцентну лексику є виправданим кроком.
Р.S.-2. Хто має дяку ознайомитися з постаттю Леоніда Ковальчука, для того Ґуґл у поміч.
Михайлик Фединишинець, лауреатик премії ім. П.Скунця
Нагадємо, що Де в Хусті можна купити таунхаус. Чому популярність такого житла зростає, а також, що У Хусті вчили жінок ВПО бути гарними
Вас може зацікавити: Жінок ВПО вчили витримувати стресові ситуації