Як Хуст вчився боротися з вогнем. ВІДЕО
Як Хуст вчився боротися з вогнем. ВІДЕО. Сьогодні у випадку пожежі достатньо набрати добре відомий кожному номер 101 – і за лічені хвилини на допомогу вирушать рятувальники. Сучасні пожежні автомобілі обладнані потужними насосами, великими резервуарами з водою, драбинами та спеціальним спорядженням. А вулиці міст мають розгалужені системи водопостачання, до яких можна під’єднати пожежні рукави.
Та ще кілька століть тому боротьба з вогнем виглядала зовсім інакше. Не існувало телефонного зв’язку, пожежних автомобілів та сучасних засобів гасіння. Про небезпеку сповіщали церковні дзвони, а до місця займання пожежники добиралися кіньми або волами.
Якою була пожежна служба у давньому Хусті? Як містяни боролися з вогнем і навіщо у місті за часів Чехословаччини встановлювали десятки пожежних гідрантів?
Перші правила пожежної безпеки
Пожежна служба має давню історію. У минулому професія пожежника була не лише відповідальною, а й доволі почесною. Таких людей знали у місті, адже їх було зовсім небагато. За наявними історичними відомостями, свого часу в Хусті та навколишніх селах службу несли лише троє пожежників.
Потреба у вогнеборцях була величезною. Давні хати часто мали солом’яні стріхи, опалювалися печами, а дерев’яні конструкції легко займалися навіть від невеликої іскри. Якщо вогонь виникав в одному будинку, він міг дуже швидко перекинутися на сусідні споруди.
Тому правила безпеки почали з’являтися задовго до створення професійних пожежних підрозділів.
Перший детальний пожежний регламент у нашому краї було прийнято ще 1735 року. Він передбачав цілу низку вимог до мешканців. Зокрема, заборонялося курити у стайнях, на горищах та в інших господарських приміщеннях. За порушення передбачався штраф або навіть покарання — дванадцять ударів палицею.
Власників дворів зобов’язували мати запас води. Для цього потрібно було викопати колодязь або встановити біля будинку діжку з водою. Також на подвір’ях мали бути міцні драбини.
Окремі засоби для боротьби з вогнем повинні були постійно перебувати у визначених громадських місцях. Там тримали кінні підводи з діжками води, відрами та спеціальними гаками — чаклями. За допомогою довгих жердин із гаками можна було стягувати з палаючих будівель солом’яні дахи, намагаючись не допустити поширення вогню.
Тобто боротьба з пожежами починалася не в момент займання, а значно раніше — з підготовки людей і наявності найпростіших засобів порятунку.
Пожежна частина часів Австро-Угорщини
Першу пожежну частину в Хусті розмістили у центральній частині міста — на тодішній вулиці Ракоці, яка нині має назву Карпатської Січі. Вона знаходилася приблизно там, де сьогодні розташовані універмаг та п’ятиповерховий будинок.
Місце було вибране невипадково. Пожежникам потрібно було якомога швидше діставатися до різних районів міста.
Важливим джерелом води була криниця, яка свого часу знаходилася на території сучасного Майдану Незалежності. Нею користувалися не лише мешканці та мандрівники. Воду звідти могли брати й для гасіння пожеж.
Сьогодні від першої пожежної станції Хуста фактично не залишилося сліду. Комплекс старих будівель був знесений уже за радянських часів.
Але сама система пожежного реагування поступово вдосконалювалася.
Коли в місті спалахувала пожежа, мешканців про небезпеку повідомляли церковні дзвони. Телефону, звичайно, ще не було, тому швидкість реагування значною мірою залежала від того, наскільки швидко люди помітять вогонь і передадуть звістку.
За дотриманням правил пожежної безпеки стежили жандарми. Вони здійснювали перевірки домоволодінь, звертали увагу на можливі порушення та могли карати тих, хто нехтував встановленими вимогами.
Якщо займання траплялося в когось із містян, господар або інша людина мала самостійно дістатися до пожежної станції та повідомити про біду.
Далі починалася складна процедура. Пожежники повинні були переодягнутися, підготувати обладнання, наповнити спеціальну діжку водою, запрягти коней або волів і лише після цього вирушити до місця пожежі.
Сьогодні така послідовність дій здається неймовірно повільною. Але для свого часу це була система, яка дозволяла організовано боротися зі стихією.
Щоправда, дорогоцінний час часто втрачався. І поки пожежна підвода долала вулиці до місця займання, полум’я могло вже охопити значну частину будівлі.
Від добровольців до професійних вогнеборців
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття система почала змінюватися. У Хусті, як і в багатьох інших містах краю, діяли добровільні пожежні об’єднання.
До роботи залучали не лише штатних пожежників, а й добровольців. Певна категорія чоловіків мала нести чергування та допомагати професійним вогнеборцям у разі виникнення пожежі.
До таких обов’язків залучали переважно дорослих чоловіків віком приблизно від 20 до 40 років. Водночас існувала можливість звільнитися від чергувань за певних обставин або навіть відкупитися від такого обов’язку. Заможні мешканці нерідко користувалися цією можливістю.
Не залучали до пожежної варти священників, хворих, людей із фізичними вадами, військовослужбовців та чиновників.
Більш організованим та професійним етапом розвитку пожежної служби Хуста вважаються 1903–1905 роки. Саме тоді робота пожежників стала оплачуваною, а сам підрозділ отримав значно кращу організацію.
У разі пожежі допомогу могли надавати військові та жандарми. Пожежників забезпечували спеціальним одягом, а замість найпростіших засобів пересування вони отримували вози, обладнані насосами.
Насос, який вимагав сили
Перші пожежні насоси були далекими від сучасних автоматизованих систем. Щоб подати воду на палаючу будівлю, її потрібно було спрямувати з резервуара через пожежний рукав.
Але насос не працював самостійно.
Пожежникам доводилося вручну приводити механізм у дію, натискаючи на спеціальні ручки. Робота була фізично важкою, особливо в умовах високої температури, диму та небезпеки обвалу конструкцій.
Тому пожежник мав бути не лише сміливим, а й добре фізично підготовленим — сильним, витривалим та здатним працювати у складних умовах.
Чехословацький період: у Хусті з’являються гідранти
Новий етап у розвитку пожежної інфраструктури Хуста настав у період Чехословацької республіки.
Саме тоді, у 1930-х роках, у місті почали з’являтися перші пожежні автомобілі. Водночас розвивалася міська система водопостачання, прокладалися водопровідні мережі, а на вулицях встановлювали пожежні гідранти.
Це був принципово новий підхід до боротьби з вогнем.
Пожежникам уже не потрібно було покладатися виключно на колодязі, криниці чи привезені на возах бочки. Вода могла надходити безпосередньо з міського водогону.
Особливістю Хуста було й те, що під час облаштування водопровідної системи використовували численні природні водні потоки, яких у місті та його околицях було чимало. Поступово вони ставали частиною складнішої системи міського водопостачання.
Для чого потрібні пожежні гідранти?
Пожежний гідрант — це спеціальний пристрій на водопровідній мережі, через який рятувальники отримують доступ до води. До нього під’єднують пожежні рукави, після чого вода з системи водопостачання подається безпосередньо до місця займання.
Гідранти могли використовуватися також для наповнення пожежних автомобілів.
Їхнє розташування мало велике значення. Щоб забезпечити швидкий доступ до води, гідранти встановлювали на відносно невеликій відстані один від одного, формуючи своєрідну протипожежну мережу.
У Хусті таких пристроїв було чимало. Найбільше їх зосереджувалося в центральній частині міста. Зокрема, вони були на площі Бенеша — нинішньому Майдані Незалежності — та на Масариковій площі, яка сьогодні є частиною вулиці Карпатської Січі.
Зазвичай гідранти розташовували на тротуарах приблизно через кожні 75 метрів. Окремі пристрої встановлювали біля великих громадських будівель, де у випадку пожежі потреба у воді могла бути особливо високою.
Втрачені деталі старого Хуста
На жаль, сьогодні побачити чеські пожежні гідранти Хуста практично неможливо. Вони не збереглися до наших днів.
Натомість в Ужгороді значна частина гідрантів Чехословацької доби вціліла. За історичними даними, там існувало близько 300 наземних та 10 підземних гідрантів.
Якщо враховувати подібні принципи проєктування міської протипожежної мережі, Хуст також міг мати щонайменше сотню таких пристроїв, а можливо, й більше. Однак точно встановити їхню кількість поки не вдалося.
Про існування цієї інфраструктури сьогодні нагадують передусім старі фотографії. На них можна побачити невеликі, але надзвичайно важливі деталі міського простору, які давно зникли з вулиць.
Для історика такі світлини — справжня знахідка. Адже вони дозволяють відтворити не лише вигляд будинків чи площ, а й зрозуміти, як було організоване повсякденне життя міста, його водопостачання та система безпеки.
Від кінної підводи до пожежного автомобіля
Історія пожежної служби Хуста — це фактично історія технічного розвитку самого міста.
Колись для виклику пожежників потрібно було бігти до станції. Замість сирени лунав церковний дзвін. Замість автомобіля до вогню вирушала кінна або запряжена волами підвода. Воду доводилося брати з криниць, колодязів чи діжок, а насос приводили в дію людські руки.
Згодом з’явилися професійні пожежники, спеціальний одяг, механічні насоси, пожежні автомобілі та водопровідна мережа. А разом із нею — гідранти, які дозволили значно швидше отримувати воду безпосередньо в центрі міста.
Сьогодні пожежна служба виконує набагато більше завдань, ніж просто гасіння вогню.
Пожежна частина сьогодні
Нині 10-та державна пожежно-рятувальна частина міста Хуст розташована на іншій локації.
Сучасні рятувальники є частиною Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Їхня робота давно вийшла за межі традиційного поняття «пожежник».
Вогнеборці ліквідовують пожежі, рятують людей під час аварій та інших надзвичайних ситуацій, допомагають постраждалим, проводять профілактичну роботу та беруть участь у ліквідації наслідків різноманітних небезпечних подій.
Минуло майже три століття від перших пожежних правил 1735 року. За цей час змінилося практично все: техніка, засоби зв’язку, водопостачання, організація служби.
Але незмінним залишилося головне — людське життя та майно потрібно захищати від вогню.
І, можливо, саме старі фотографії із давно зниклими хустськими гідрантами найкраще нагадують нам, наскільки великий шлях пройшло місто — від діжки з водою біля хати до сучасної системи цивільного захисту.
Нагадаємо, що Де знаходився Крайовий суд у Хусті і які справи він розглядав, а також, що Державна реальна гімназія. ВІДЕО
Вас може зацікавити: Хустські німці і вулиця Німецька. ВІДЕО
Як Хуст вчився боротися з вогнем. ВІДЕО